Історія, яка не залишає байдужим
У країні, що веде боротьбу за своє існування, образ героя несе в собі особливу силу. Історія Романа Замрія — саме така. Це не просто оповідь про людину у формі, це свідчення того, як складно іноді бути патріотом в системі, де не завжди працює справедливість.
Роман Замрій, мешканець Хмельниччини, став військовим лікарем ще у 2014 році. З початком повномасштабної війни у 2022 році, він став бойовим медиком. Він рятував поранених під щільним вогнем у Луганській, Донецькій, Херсонській областях. За роки служби Замрій врятував щонайменше 700 українських бійців. За свою відданість та мужність у 2024 році був нагороджений орденом "За заслуги" III ступеня.
У 2023 році Роман завершив службу й почав новий етап життя — працював у місцевій амбулаторії та виховував трьох дітей. Проте його історія несподівано отримала продовження у червні 2025 року, коли він був зупинений на блокпості поблизу Хотина. Представники ТЦК попросили підвезти до відділу, а після прибуття — забрали телефон і доправили на військово-лікарську комісію.
Умови утримання та порушення прав
Зі слів самого медика, після ВЛК його помістили у приміщення без належного статусу, яке він назвав "підвалом". Разом з ним перебував інший чоловік — майор авіації, який також скаржився на свавільні дії з боку структури. За словами Замрія, він неодноразово повідомляв про своє бронювання, однак почув у відповідь: "Немає телефона — немає документів".
Таке ставлення викликає не тільки здивування, а й глибоке занепокоєння. Адже перед нами — не ухильник, не порушник, а людина, яка зробила більше для захисту країни, ніж багато хто з посадовців. Він мав офіційні документи, статус і бронювання, але це не вберегло його від триденної ізоляції та примусової доставки до військової частини.
Варто також зазначити, що військові відмовилися приймати Замрія без відповідного оформлення та повернули його. Це підтверджує, що рішення про примусове затримання було не тільки етично сумнівним, а й процедурно безпідставним.
Офіційна позиція ТЦК
Чернівецький обласний ТЦК та СП заявив, що діяли в межах закону. За їхньою версією, медик перебував у взводі охорони до моменту відправлення, а сам факт його утримання не є незаконним. Стверджується також, що Замрій не мав права на відстрочку та був визнаний придатним до служби.
Однак ця версія викликає багато питань. По-перше, чому в такому випадку військова частина не прийняла медика одразу? По-друге, чому документ, що підтверджує бронювання, не був врахований? І головне — чому людину, яка має вагомий бойовий досвід, не спитали про її волю та не запропонували повернутися у підрозділ за фахом?
Ці питання залишаються відкритими, а тим часом ТЦК заявляє, що скаргу перевіряють, і рішення щодо дій посадовців буде ухвалено пізніше. Але чи дочекаємося ми правди?
Системна проблема: інші випадки
На жаль, випадок із Романом Замрієм — не поодинокий. В Україні вже неодноразово виникали скандали, пов’язані з діяльністю ТЦК. У Києві зафіксовано випадок бунту на збірному пункті мобілізованих, де ситуацію довелося стабілізовувати із залученням поліції. У Рівненській області порушено справу щодо побиття військовозобов’язаного. В Івано-Франківській області зафіксовані фальсифікації мобілізаційної статистики.
Ці факти формують тривожну картину — в системі мобілізації накопичуються випадки, які прямо суперечать принципам справедливості, законності та людяності. За умов війни, де кожен боєць на вагу золота, недовіра до системи лише ускладнює виконання стратегічних завдань.
Герої мають повертатися з честю, а не під конвоєм
Українське суспільство має навчитися бачити й шанувати своїх героїв не лише на передовій, а й у мирному житті. Бойовий медик із багаторічним досвідом і тисячами врятованих — це ресурс, якому має бути надано максимальна підтримка, а не підозра.
Сьогодні, коли мобілізація є життєво необхідною для оборони країни, саме справедливість і повага до кожного громадянина визначатимуть, наскільки успішною буде ця кампанія. Без довіри не буде єдності, без єдності — перемоги.
Роман Замрій довів свою відданість не словами, а вчинками. Історія його затримання повинна стати не просто інформаційною подією, а приводом до глибокого аналізу мобілізаційної системи. Україна має захищати не лише свої кордони, а й тих, хто їх колись вже боронив.
