Центральний банк Туреччини у 2026 році зробить ставку на інструмент, який напряму впливає на поведінку ставок у лірі: збільшить обсяг купівлі державних облігацій і наростить портфель, що використовується для операцій на відкритому ринку. Для фінансового ринку це сигнал про готовність регулятора активніше керувати ліквідністю.
За планом, портфель держоблігацій у межах Open Market Operations має зрости до 450 млрд лір. Нині обсяг таких паперів у балансі — близько 262,3 млрд. Також регулятор залишає за собою право докуповувати папери понад план, якщо цього потребуватиме ситуація з ліквідністю.
Логіка OMO проста: центробанк купує державні цінні папери у банків і таким чином подає гроші в систему. Це потрібно, щоб не виникало розриву між ринковими ставками та ключовою ставкою, яка задає напрям монетарної політики. Коли на ринку стає занадто «сухо», ставки можуть піти вище цілі.
Такі прямі купівлі зазвичай застосовують у випадку стійкого дефіциту ліквідності. Тобто йдеться не про разові «латки», а про ситуації, коли ринку системно бракує ресурсів у нацвалюті. Для Туреччини це актуально, бо ліра часто реагує на політичні та зовнішні шоки різкими перекосами.
У 2025 році центробанк уже істотно поповнив портфель — приблизно на 124 млрд лір. Ключова причина була не «інвестиційна», а стабілізаційна: потрібно було компенсувати стискання ліквідності в лірі після політичного потрясіння навесні, коли затиснуло фінансові умови.
Тут важливий нюанс: збільшення портфеля держоблігацій легко сплутати з кількісним пом’якшенням, але регулятор і частина економістів намагаються відмежуватися від такого трактування. Аргумент у тому, що ціль — не стимулювати економіку дешевими грошима, а забезпечити «операційну гнучкість» і контроль за ринковою кривою ставок.
Оцінки ринку зводяться до того, що рівень 450 млрд лір є відносно помірним у масштабі балансу. Прогноз звучить так: такий OMO-портфель може становити близько 3% тижневого балансу центробанку, що приблизно відповідає історичним середнім значенням, а отже не виглядає як запуск QE.
Практичний ефект для учасників ринку — менша волатильність коротких ставок і більш керований спред між міжбанком і policy rate. Для банків це означає прогнозованіші умови фондирування в лірі, а для бізнесу — менший ризик «раптового здорожчання» кредитного ресурсу через тимчасовий дефіцит грошей.
Однак стратегічний ризик у тому, що ринок може прочитати ці покупки як сигнал: у разі стресу регулятор підставить плече ліквідністю. Якщо політичні шоки повторяться, тиск на ліру знову може перейти в тиск на монетарну довіру. Тому важливо, як саме центробанк комунікуватиме межі цих інтервенцій.
Для інфляційних очікувань також має значення, чи будуть ці операції стерилізовані іншими інструментами. Якщо подача ліквідності стане системною без компенсації, це підживлює сумніви щодо жорсткості політики. Якщо ж це точне управління «технікою ринку», вплив на інфляцію буде обмеженим.
У 2026 році Туреччина входить у період, коли монетарна політика змушена балансувати між ринковою стабільністю та політичними ризиками. Нарощення OMO-портфеля держоблігацій — це, по суті, спроба зробити систему менш крихкою, не змінюючи формально курсу на контроль інфляції і ставки.
