Коли в лютому 2025 року прем’єр-міністр Ізраїлю Бенджамін Нетаньягу прибув до Білого дому, він і президент США Дональд Трамп виглядали в унісон: обидва рішуче засуджували підтримувані Іраном хусити та виступали проти атомної програми Тегерана. Нетаньягу вигукував: «Ви кажете те, на що інші не наважуються», — а Трамп з радістю схвалював ці слова перед камерами. Однак уже під час другої зустрічі в квітні ізраїльський лідер сидів мовчки, поки американський президент розмірковував на теми, далекі від інтересів Ізраїлю.
Різке віддалення почалося після домовленості Трампа з хуситами про припинення вогню в Червоному морі — крок, який ізраїльська сторона сприйняла як зрада. Напад хуситової ракети на аеропорт ТельАвів–Бен-Гуріон став лише за декілька днів до офіційного оголошення угоди, і Нетаньягу відкрито заявив: «Якщо наші американські друзі не приєднаються до нас, ми захищатимемо себе самі». Так він продемонстрував готовність діяти без підтримки США, що вперше за довгий час викликало помітну прохолоду в стосунках.
Ще однією точкою напруги стало питання переговорів із Іраном. Трамп, який не заперечує можливості дипломатичних консультацій щодо обмеження ядерної програми Тегерана, вважає, що «погана угода гірша за її відсутність», але до військового удару не готовий. Нетаньягу ж наполягає на спільній операції із США, аби випередити іранське збагачення урану. «Ми можемо домовитися без атаки» — так у квітневому інтерв’ю Трамп пояснив, чому не підтримав пропозицію Нетаньягу, але лишив двері відчиненими для подальшого переговорного процесу.
Крім того, Трамп призначив власних емісарів для врегулювання конфлікту в Газі. Водночас ізраїльський прем’єр оголосив про плани посилити бойові дії після зірваного перемир’я, що суперечить стратегії американської дипломатії, яка прагне припинення вогню за будь-яких обставин. Амбасадор США в Ізраїлі Майк Хакабі прямо заявив: «Сполученим Штатам не потрібен дозвіл від Ізраїлю», натякаючи на все більшу автономію Вашингтона у розв’язанні питань регіону.
Глибина кризи також прослідковується в публічних характеристиках обох лідерів. Обидва — зі «шляхетними» амбіціями, потужними его та традиціями воювати з «глибинним державним істеблішментом» власної країни. Вони вважають себе «борцями з системою», що забезпечувало їм взаємні компліменти й зміцнювало союз у попередні роки. Проте за закритими дверима вони неодноразово сварилися: Трамп ображався через привітання Нетаньягу Байдену після спору у 2020-му, а ізраїльський лідер критикував затримку американської допомоги із безпековими гарантіями.
Наближаючись до свого першого великого візиту на Близький Схід, Трамп змушений балансувати між власними амбіціями як «миротворця» та прагматичними домовленостями, які суперечать жорсткій позиції його союзника. Нетаньягу очікує від президента спільного удару по Ірану, готовий яскраво протестувати проти будь-яких сигналів западення США. Для обох це випробування: здобути чи втратити довіру партнера в найчутливіших безпекових питаннях.
У підсумку, попри спільні стратегічні цілі, їхні розбіжності на низці ключових питань — від Хуситів до ядерної програми Ірану і гуманітарної ситуації в Газі — свідчать про те, що союз колись бездоганно синхронізованих політиків тепер потребує серйозної терапії. Від того, як Трамп і Нетаньягу зуміють нівелювати свої суперечності у найближчі дні, залежатиме не лише їхній політичний імідж, а й стабільність у всьому Близькосхідному регіоні.
