У світлі останніх трагічних подій на Близькому Сході перспектива подальших ядерних переговорів між Сполученими Штатами та Іраном опинилася під загрозою.
Іран, реагуючи на авіаудари Ізраїлю, що розпочалися в п’ятницю й тривали в суботу, зайняв двозначну позицію щодо участі в черговому раунді діалогу, який мав відбутися в неділю в столиці Оману – Мускаті.
Ізраїльські удари спрямовувалися на ядерні об'єкти, високопоставлених військових та ключових осіб, залучених до ядерної програми Ірану. Загибель серед них одного з головних переговірників – Алі Шамхані – стала болючим ударом по дипломатичному процесу.
Алі Шамхані, колишній секретар Вищої ради національної безпеки Ірану, очолював переговорну групу, призначену верховним лідером Ісламської Республіки – аятолою Алі Хаменеї. Його смерть стала символом атак проти дипломатичних зусиль Ірану та ще більше ускладнила політичну атмосферу навколо майбутнього переговорного процесу.
Представник МЗС Ірану Есмаїл Багаї спочатку заявив державним ЗМІ, що рішення щодо участі в переговорах ще не ухвалене. Проте вже пізніше в суботу його риторика стала значно жорсткішою. Під час пресконференції в Тегерані він оголосив про фактичне припинення участі Ірану в перемовинах, зазначивши, що розмови втратили сенс, поки Ізраїль не припинить агресію. За його словами, неможливо вести діалог із тією стороною, яка є головним союзником агресора.
Ці слова підтверджують офіційну позицію, озвучену державними ЗМІ Ірану ще після перших ударів у п’ятницю – участь у переговорах тимчасово призупинена. Уряд Ірану розцінює дії Ізраїлю як прямий напад на дипломатичні зусилля, а загибель Шамхані – як спробу зірвати мирний процес.
У той же час, Іран не обмежився лише критикою Ізраїлю. Багаї звинуватив і Сполучені Штати у підриві переговорного процесу. Він заявив, що США нібито виступають за діалог, але водночас надають Ізраїлю карт-бланш на агресивні дії. Американська адміністрація заперечує причетність до атак, однак іранська сторона переконана, що без схвалення з боку Вашингтона Ізраїль не пішов би на такі авантюрні кроки.
Ця ситуація, на думку Тегерана, є черговим підтвердженням того, що ізраїльський уряд вміло маніпулює зовнішньою політикою Заходу й намагається втягнути світові держави в регіональні конфлікти. Багаї вказав, що дипломатичний процес знову зірвано через вплив ізраїльського керівництва на політичні кола у США, що ще раз демонструє залежність американської зовнішньої політики від Тель-Авіва.
Попри це, офіційні особи у Вашингтоні продовжують наполягати на відновленні перемовин. Представник Держдепартаменту США Маккой Пітт заявив під час засідання Ради Безпеки ООН у п’ятницю, що саме діалог є єдиним шляхом до уникнення нових атак. Він також наголосив, що іранське керівництво має проявити розсудливість і сісти за стіл переговорів, щоб уникнути подальшої ескалації.
Президент Дональд Трамп, у свою чергу, зайняв більш жорстку позицію. Через соціальні мережі він застеріг Тегеран від відмови від діалогу, заявивши, що в іншому разі удари по Ірану будуть ще більш жорстокими. Ця риторика лише підливає олії у вогонь і посилює антиамериканські настрої в іранському суспільстві, де і без того вважають США головним співучасником ізраїльської агресії.
Іран продовжує заперечувати, що прагне створити ядерну зброю, підкреслюючи мирний характер своєї програми. Однак останні події ставлять під сумнів навіть можливість технічного продовження діалогу. Втрата ключового переговірника, удари по ядерній інфраструктурі, політична напруженість між Тегераном і Вашингтоном – усе це створює надзвичайно складний геополітичний ландшафт.
На цьому тлі шостий раунд перемовин у Мускаті навряд чи відбудеться, принаймні в запланованому форматі. І хоча офіційного оголошення про його скасування поки немає, всі ознаки свідчать про глибоку кризу довіри між сторонами. Західні спостерігачі також визнають, що процес денуклеаризації Ірану, який і так просувався повільно, наразі опинився у стані клінічної смерті.
Очевидно, що подальше загострення на Близькому Сході, особливо в контексті можливої відповіді Ірану на дії Ізраїлю, може призвести до ще більшого розколу у відносинах між Тегераном і західним світом. Перспектива повернення до дипломатії стане реальною лише за умови негайного припинення насильства та готовності обох сторін діяти в межах міжнародного права.
Таким чином, ключове питання сьогодні звучить не лише як: «Чи продовжаться переговори?», а радше – «Чи вдасться зберегти саму ідею мирного врегулювання конфлікту довкола ядерної програми Ірану?». Відповідь на нього, схоже, залежить уже не тільки від дипломатів, а й від воєнних стратегій та політичних рішень, що ухвалюються далеко від переговорного столу.
