Ще кілька років тому українці масово помітили, що весняне небо над садками та парками більше не розривається характерним гудінням хрущів. Люди згадували, як у дитинстві ловили їх у баночки, як ті збиралися роями на гілках вишень, груш чи дубів. Однак останнім часом така картина стала рідкістю. І ось — цьогоріч ситуація змінилася. Весняні вечори знову озвучені знайомим гудінням. Хрущі повернулися.
Хоча повернення жуків сприймається як знак стабілізації природи, питання, чому вони зникали і чому тепер їх побільшало, залишаються відкритими. На ці питання відповідають ентомологи Андрій Заморока, Віталій Кавурка та Григорій Попов. Їхнє дослідження показує, що у поведінці хрущів більше закономірностей, ніж здається на перший погляд.
Хрущі, зокрема травневі, найбільш поширені серед подібних жуків в Україні. Існує три основні види: східний травневий, західний (каштановий) та кавказький. Їх легко сплутати, адже відрізняються вони лише незначними деталями, як-от кольором ворсинок або розміром.
Свою назву ці жуки отримали завдяки часу, коли з’являються на поверхні — з квітня по червень. Усе залежить від погоди: чим тепліше, тим раніше починається їхній виліт. Цьогоріч, наприклад, перші хрущі з’явилися на заході країни ще до Великодня, що свідчить про вплив кліматичних змін на їхню активність.
Ці жуки обирають вологі ґрунти поблизу дерев. Саме тому їх важко побачити в степах, де рослинність бідна, а земля суха. Найкраще почуваються вони в передмістях, садах, узліссях, де дерева дають поживу, а ґрунт зберігає вологу. Їхнє життя на поверхні триває лише кілька тижнів, однак під землею ці комахи можуть провести до п’яти років.
Більшу частину життя хрущі проводять непомітно — у вигляді личинок під землею. Із яйця, яке самка відкладає на глибину до 40 см, з’являється білувата личинка, схожа на товстого черв’яка. Спочатку вона живиться перегнилою органікою, однак згодом переходить на живі корені рослин.
Сам процес розвитку личинки може тривати три, чотири або навіть п’ять років. Це залежить від умов — температури, вологості ґрунту, наявності кормових рослин. У деяких регіонах України цей процес пришвидшується через сприятливі кліматичні умови.
Коли личинка перетворюється на дорослого жука, вона вибирається з землі навесні, орієнтуючись на температуру і вологість. Усе відбувається швидко: жуки спаровуються, самки відкладають нові яйця, а потім гинуть. Це коротке, але інтенсивне життя над землею важливе не лише для продовження виду, а й для харчового ланцюга природи.
Попри романтику весняних вечорів, хрущі можуть завдавати серйозної шкоди сільському господарству. Їхні личинки — головні винуватці проблем. Вони підгризають коріння таких культур, як картопля, морква, буряк, полуниця. Часто цю шкоду помилково приписують медведці, однак саме личинки хруща риють у ґрунті ходи, завдаючи непоправної шкоди посівам.
Дорослі жуки також не безневинні — вони поїдають листя дерев. Особливо полюбляють вишні, сливи, дуби, груші та клени. Якщо дерево залишиться без листя, воно не зможе здійснювати фотосинтез, що призводить до його загибелі. Особливо страждають молоді сади, де пошкодження навіть кількох дерев може знищити врожай на роки.
Попри всю шкоду, яку вони можуть завдати, хрущі — важлива частина екосистеми. Вони є джерелом білка для багатьох птахів та тварин. Кажани, куниці, соколи, їжаки — усі вони полюють на цих жуків, особливо під час їх масового льоту. Саме завдяки розміру та повільному польоту хрущів легко знайти.
Зменшення їхньої чисельності впливає на популяції хижаків. Якщо хрущів бракує, тварини змушені шукати інші джерела їжі, що може спричинити порушення харчового балансу в екосистемі. Тому хоча хрущі й шкодять сільському господарству, їхня роль у природі є важливою та незамінною.
Причиною зникнення хрущів із пейзажу деяких регіонів є не тільки їх життєвий цикл, а й людське втручання в природу. Масовий літ трапляється раз на кілька років, адже личинки розвиваються тривалий час. У ті роки, коли нове покоління ще під землею, жуків менше.
На їхню кількість також впливають погодні умови. Наприклад, дощове або холодне літо може вбити частину личинок. Так само хімічна обробка полів, будівництво, знищення природних масивів порушують середовище їхнього існування. Саме тому в районах з великим аграрним виробництвом хрущів майже немає. А от закинуті поля та передмістя стають ідеальним притулком для їх розмноження.
Хрущі — це не лише спогад з дитинства, а й сигнал про стан довкілля. Їхнє повернення в міста — добрий знак, але водночас і нагадування про обережність. Людська діяльність, спрямована на знищення шкідників, повинна бути збалансованою, щоб не зруйнувати природні зв’язки.
Якщо ми навчимося мирно співіснувати з цими жуками, можливо, вже незабаром весна для кожного українця знову асоціюватиметься з гудінням хрущів над вишнями. Важливо не тільки захищати сади, а й зберігати екосистему, у якій кожен її мешканець виконує свою роль.
