Ізраїльська оборонна стратегія останніми роками дедалі більше зосереджувалася на попередженні загроз з боку Ірану, який розвиває ядерну програму та вдосконалює ракетні й безпілотні системи.
Рішення завдати масованих ударів стало кульмінацією багатомісячної розвідки та оцінки ризиків, які, за словами ізраїльського військового керівництва, могли перетворитися на безпосередню загрозу існуванню єврейської держави.
Наприкінці травня й на початку червня розвідка Ізраїлю зафіксувала активне нарощення запасів високо збагаченого урану в Натанці, а також переміщення ключових генералів Корпусу вартових ісламської революції до безпосередньої близькості до столиці.
У ніч на 13 червня 2025 року близько двох сотень ізраїльських бойових літаків обстріляли понад сто цілей на території Ірану, включно з військовими базами навколо Тегерана, збагачувальними заводами та житловими комплексами для високопоставлених командирів.
За офіційними даними, були вражені щонайменше шість баз Корпусу вартових, а також два будинки науковців ядерної програми — Ферейдуна Аббасі та Мохаммада Мехді Теранчі. Внаслідок ударів загинули командувач ІРГК генерал Хосейн Саламі, начальник Генерального штабу ЗС Ірану майор-генерал Мохаммад Хоссейн Баггері та його заступник генерал Голамалі Рашид.
Одночасно було вражено ключові об’єкти ракетно-виробничої інфраструктури, що дозволяє Ірану створювати балістичні головні частини середньої та великої дальності.
Ізраїльські військові називають проведену операцію «першим етапом» у розширенні кампанії проти того, що вони характеризують як «безпрецедентну загрозу». У політичному зверненні прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу підкреслив, що ядерна програма Тегерана «стане для Ізраїлю екзистенційним випробуванням, якщо його не зупинити зараз».
З військового погляду, ліквідація трьох генералів має паралізувати верхівку іранського командування й уповільнити координацію відповідних ударів, а знищення науковців — уповільнити науково-дослідні роботи зі створення ядерних матеріалів і модернізацію центрифуг.
Офіційно Ізраїль позиціонує ці удари як превентивні: попри відсутність даних про безпосередню підготовку удару Іраном, на думку ізраїльських аналітиків, стратегічна й технологічна перевага Тегерана швидко зростала й могла призвести до незворотної ситуації протягом кількох місяців.
Поєднання розвідданих і дипломатичного тиску, у тому числі першої за два десятиліття резолюції МАГАТЕ проти Ірану, створило впродовж минулих тижнів «червоні лінії», перетин яких Ізраїль більше не міг ігнорувати.
У Вашингтоні запевняють, що безпосередньої участі в операції не брали: представники Держдепартаменту США наголосили, що Ізраїль лише попередив партнерів у регіоні про початок дій з тим, щоб уникнути непередбачуваних уражень цивільної інфраструктури. Одночасно Вашингтон нарощує захист своїх військових баз і розглядає подальші варіанти стримування будь-якої ескалації з боку Ірану. Білий Дім неодноразово закликав обидві сторони до стриманості, водночас висловлюючи розуміння занепокоєнь Ізраїлю щодо ядерної загрози.
Аналітики зазначають, що рішення про масовану атаку може мати як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних відносять зупинку розгортання стратегічних запасів урану і видалення частини керівного складу, що може сповільнити розвиток ядерної програми на кілька місяців. До ризиків відносять можливу масовану ракетно-дронну контратаку Ірану і його союзників у регіоні, підвищення вартості енергоносіїв через нестабільність на Близькому Сході та загрозу відновлення санкційного режиму «snap-back» в ООН, що автоматично пригальмує експорт іранської нафти й посилить економічний тиск.
Плановані перемовини у Омані між американською та іранською делегаціями, які мали відбутися вже наступного дня, опинилися під питанням: Іран погрожував вийти з Договору про нерозповсюдження та відновити випробування ракет, якщо проти нього вживатимуть «непропорційні заходи». У свою чергу, спецпредставник США підтвердив підготовку зустрічі, однак застеріг, що нинішня операція «значно ускладнює довіру» іранської сторони до готовності до компромісу.
Ключове питання залишається в тому, чи зможуть світові лідери використати цей момент для відновлення діалогу та створення більш жорсткої і водночас реалістичної угоди, яка забезпечить тривалий контроль над ядерними об’єктами.
Якщо дипломатія не спрацює, ризик подальшої ескалації з обох боків тільки зростатиме, а новий виток заворушень може втягнути у конфлікт сусідні країни та призвести до повномасштабної війни в регіоні.
У короткостроковій перспективі Ізраїлю важливо утримати стратегічну ініціативу, а Міжнародній громаді — забезпечити чіткий контроль за виконанням будь-яких домовленостей, щоб не допустити відродження ядерної загрози. У довгостроковій — знайти політичне рішення, яке врахує безпекові інтереси Ізраїлю, економічні потреби Ірану та стабільність Перської затоки як ключового міжнародного енергетичного коридору.
