Приналежність Папи Лео XIV до Ордену святого Августина — ключ до розуміння його пастирського стилю й пріоритетів, які він тепер вносить у свою роботу як понтифік. Августинці, започатковані в середині XIII століття за папи Іннокентія IV, зібрали чотирнадцять груп відлюдників, які взяли на себе чернечі обіти бідності, послідовної молитви та активного служіння ближнім.
Їхню духовну основу формує правило, написане четвертовічним єпископом Гіппонським Августином Аврелієм: «Жити всі разом в єдності духу та серця на шляху до Бога», а його «Сповіді» стали одним із найважливіших творів християнської літератури про перетворення та пошук істини.
Кардинал Роберт Франсис Превост вступив до августинців у 1977 році після навчання у Villanova University — провідному американському католицькому виші ордену в США. Пройшовши новіціят у Сент-Луїсі, у 1981 році він склав обіти спільнотного життя, розділяючи з товаришами і трапезу, й офіційні молитви, й рішення на основі спільного голосування.
На відміну від дієцезіального священника, який підпорядковується лише власному єпископу і в більшості діє автономно, монах-августинець живе в регулярно скликаних капітулах, де префект і весь орден ухвалюють стратегічні рішення разом, творячи тісну мережу відповідальності й взаємної підтримки.
У 2001–2013 роках Превост очолював орден у званні пріора-генерала, керував діяльністю у приблизно п’ятдесяти країнах, особливо активних у Латинській Америці, де августинці проводили місії серед убогих. Цей досвід об’єднав дві нитки туалету його служіння: глибока теологічна школа Августина — про грацію, покаяння й спільний пошук Бога — та практична турбота про тих, хто почувається загубленим у сучасному світі.
Пастирське служіння у Чулуканасі й Трухійо у 1985–1999 роках, а з 2015-го — як єпископ Чиклайо, де було чимало наслідків внутрішнього конфлікту й стихійних лих, заклало в ньому готовність опинитися поруч із найбільш уразливими: мігрантами, жертвами повені, убогими сім’ями в сільській Сьєррі.
Пригадавши перші тестові завдання Папи Франциска — поїздка до Лампедузи та підтримка біженців, — кардинал-пріор Превост втілив цю місіонерську модель у Перу. Його співробітники пригадують, як під час повеней 2017 року він особисто виходив у гумових чоботях у затоплені райони, координував волонтерів Червоного Хреста й місцеві братства, облаштовував в урочищі Мотупе притулки в парафіяльних залах, де переселенці отримували їжу, консультації з відновлення документів і психологічну підтримку. «Monsignor Prevost не боявся бруду й тривалих доріг», — каже о. Ельмер Учофен, який супроводжував його в високогір’ї, — «він слухав простих людей і діяв швидко».
У перші дні після обрання на престол святого Петра Лео XIV у проповіді закликав до «місіонерського розмаху» та «широкого слухання» — двох головних принципів августинської традиції. Перший передбачає вихід за межі інституційних залів, аби зустріти тих, кого маргіналізували суспільство або самі Церква.
Другий — практику спільного сприйняття інформації: як в ордені, де рішення не ухвалюються одноосібно, так і на синодах, де миряни та єрархи дискутують у рівних правах. Наголос на колегіальності й взаємній довірі свідчить, що новий папа не схилиться до суто авторитарних методів керівництва, а шукатиме консенсусу та залучатиме широкі кола вірян до «розпізнавання Божої волі».
Відтак Prевост є першим понтифіком-августинцем за майже 1300 років існування ордену. Це важливо не лише символічно, а й практично: його власні роки служіння в спільноті навчали його бачити потреби Церкви як цілого живого організму, де жодна ділянка не є непотрібною. Августинська мудрість нагадує, що «у єдності різноманіття відбивається повнота Тіла Христового», й цей принцип центральний для його бачення обновленої Римської курії.
Папа Лео XIV входить у стрій тих, хто через служіння в монаших спільнотах формував у собі любов до спільноти й здатність слухати — як Франциск у єзуїтських колегіях, так і він сам у рамках августинської родини. Його досвід префекта ордену й єпископа в непростих умовах Перу став водночас репетицією для піту, де потрібно поєднати догматичні дискусії з реальним милосердям, а церковні структури — із живим словом у парафії.
Тепер же, як він сказав у своїй першій проповіді, Церква має «поспішати тими шляхами, де її найбільше потребують», підтверджуючи: папа-августинець у Віндбльманському та перуанському спадку означає нову еру, коли Тіло Христове діє через спільне слухання, покору й місіонерську сміливість.
