У світі спорту марафон і ультрамарафон символізують силу духу та витривалість. Проте несподіване дослідження американських онкологів поставило під сумнів безумовну користь таких навантажень. У вибірці зі 100 бігунів віком від 35 до 50 років у майже половини виявили поліпи товстої кишки, а у 15% — аденоми з високим ризиком переродження у рак. Ці цифри значно перевищують середньостатистичні показники серед населення такого ж віку.
Зазвичай рак товстої кишки асоціюється з літнім віком, малорухливим способом життя та неправильним харчуванням. Проте випадки, які стали поштовхом до дослідження, вразили навіть досвідчених лікарів. Молоді, худорляві, активні люди без спадкової схильності зверталися до онкологів уже з запущеними формами раку кишечника. Їх об’єднувала одна особливість — регулярна участь у марафонах та ультрамарафонах.
Дані дослідження виявилися тривожними. Якщо серед пересічних американців у віці 45–50 років аденоми виявляють у 4,5–6% випадків, то серед ультрамарафонців цей показник сягнув 15%. Для порівняння: навіть серед корінних жителів Аляски, які вважаються групою з підвищеним ризиком колоректального раку, частота становить 12%. Ця статистика свідчить, що екстремальний біг може бути потенційним фактором ризику, а не лише гарантією здоров’я.
Вчені припускають кілька можливих механізмів. По-перше, під час тривалого бігу кров перерозподіляється до м’язів ніг, і кишківник відчуває дефіцит кисню. Це викликає ішемічний коліт, який у бігунів часто сприймають як “звичні проблеми зі шлунком”. По-друге, хронічне запалення, що виникає при екстремальних навантаженнях, може запускати процеси пошкодження клітин і мутацій. По-третє, симптоми, такі як діарея чи кров у калі, часто ігноруються спортсменами, адже вони здаються наслідком тренувань.
Одним із мотиваторів для дослідження став випадок Джоша Вадлінгтона — ультрамарафонця, який бігав по кілька сотень кілометрів щомісяця і навіть долав сім марафонів за сім днів. Попри часті симптоми, він відкладав візит до лікаря, вважаючи їх типовими для бігунів. Діагноз рак товстої кишки поставили запізно, і у 41 рік він помер. Подібні історії стали сигналом, що “спортивна зовнішність” не гарантує відсутності онкологічних ризиків.
У США та Європі вже кілька років фіксують стрімке зростання колоректального раку серед молоді до 50 років. Це явище змусило змінити офіційні протоколи: першу колоноскопію рекомендують проходити вже з 45 років. І хоча більшість випадків не пов’язана зі спортом, відкриття онкологів свідчить, що навіть у фізично активних людей може формуватися прихований ризик.
Більшість експертів наполягають: ні. Біг, навіть тривалий, знижує ризик ожиріння, серцево-судинних хвороб і діабету. Проте спортсмени повинні бути уважними до сигналів організму. Кров у калі, різкі спазми, тривала діарея чи втрата ваги — симптоми, які варто обговорити з лікарем. Рекомендація проста: марафони не слід ігнорувати як можливий фактор ризику, але відмовлятися від спорту теж не потрібно.
Лікарі закликають до регулярних профілактичних обстежень. Для марафонців колоноскопія може стати такою ж обов’язковою процедурою, як і щорічні кардіологічні перевірки. Також важливо поєднувати тренування з відновленням, правильним харчуванням та контролем за станом кишківника.
Це дослідження стало лише першим сигналом. Воно не доводить остаточної причини, але показує зв’язок, який не можна ігнорувати. Надмірна віра у “всесильність спорту” може виявитися небезпечною і дати хибне відчуття захищеності. Профілактика, своєчасна діагностика і усвідомлення можливих ризиків повинні стати частиною культури бігової спільноти.
