Новий виток конфлікту на Близькому Сході знову поставив перед Європейським Союзом проблему високих енергетичних цін. Після ударів США та Ізраїлю по Ірану та фактичного блокування перевезень у Перській затоці європейський ринок газу різко відреагував. Ціни на газ у Європі піднялися до найвищого рівня з 2023 року.
Енергетична криза стала серйозним викликом для економіки ЄС. Європейська промисловість уже тривалий час стикається з проблемою високих витрат на електроенергію та паливо. У порівнянні зі США та Китаєм європейські підприємства платять значно більше за енергоресурси.
Саме тому політики Європейського Союзу знову шукають способи знизити ціни на енергію. У Брюсселі обговорюють можливі реформи енергетичного ринку, зміну кліматичної політики та нові джерела постачання газу. Однак більшість запропонованих рішень стикаються з політичними суперечками або економічними обмеженнями.
За попереднім аналізом «Дейком», головна проблема полягає у структурі енергетичної системи Європи. Ринок електроенергії в ЄС працює за принципом так званого «мерит-ордеру», коли ціна визначається найдорожчою електростанцією, необхідною для покриття попиту. У більшості випадків це газові електростанції.
Через таку систему навіть відновлювана енергетика, яка має низьку собівартість, продає електроенергію за цінами, сформованими дорогим газом. У результаті електроенергія в Європі дорожчає навіть тоді, коли значна частина виробництва припадає на дешеві джерела — вітер і сонце.
Ідея реформувати цю систему обговорюється вже кілька років. Під час енергетичної кризи 2022 року європейські країни також намагалися змінити правила формування цін на електроенергію. Але тоді політичний консенсус так і не був досягнутий.
Енергетичні компанії виступають проти радикальних змін. На їхню думку, існуюча система забезпечує стабільні інвестиції та передбачувані сигнали для ринку. Представники галузі попереджають, що різке втручання у механізм ціноутворення може підірвати довіру інвесторів.
Іншим варіантом, який обговорюється у політичних колах, є послаблення кліматичної політики ЄС. Йдеться насамперед про систему торгівлі квотами на викиди CO₂ — так звану Emissions Trading System. Вона змушує компанії платити за викиди вуглекислого газу.
Ця система є основним інструментом кліматичної політики Європейського Союзу. Вона стимулює підприємства інвестувати у чисту енергетику та зменшувати залежність від викопного палива. Але для багатьох промислових компаній ETS означає додаткові витрати.
Деякі уряди пропонують тимчасово послабити ці правила, щоб знизити витрати для промисловості. Зокрема Німеччина та Італія виступили за перегляд механізму розподілу безкоштовних квот для енергоємних галузей. Проте така ініціатива викликає різку критику з боку кліматичних організацій.
Інший стратегічний варіант полягає у прискоренні розвитку відновлюваної енергетики. Прихильники цього підходу вважають, що Європа повинна швидше переходити на сонячну та вітрову енергію, зменшуючи залежність від імпортних викопних ресурсів.
Сьогодні відновлювані джерела виробляють майже половину електроенергії в Європейському Союзі. Однак у загальному споживанні енергії їхня частка значно менша. Транспорт, опалення і значна частина промисловості все ще залежать від газу, нафти та вугілля.
Перехід до нової енергетичної системи потребує масштабних інвестицій. Європі необхідно будувати нові електромережі, акумуляційні системи, вітрові та сонячні електростанції. Крім того, потрібно модернізувати промисловість і транспорт, переводячи їх на електроенергію.
Такі трансформації потребують десятиліть і трильйонів євро інвестицій. Саме тому відновлювана енергетика не може швидко вирішити проблему високих цін на енергію, навіть якщо її розвиток буде значно прискорено.
Ще один напрямок політики Європейського Союзу — диверсифікація постачання газу. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ЄС активно шукає альтернативні джерела енергії, зокрема у Норвегії, Північній Африці та Центральній Азії.
Особливу роль у цій стратегії відіграє скраплений природний газ. Європа побудувала нові LNG-термінали та збільшила імпорт газу зі США. Нові інфраструктурні проєкти реалізуються в Італії, Греції, країнах Балтії та Ірландії.
Водночас деякі країни розглядають можливість збільшення видобутку викопного палива. У Північному морі зростає тиск на уряди Великої Британії та Норвегії щодо розширення буріння. Також енергетичні компанії планують нові проєкти видобутку газу у Середземному морі.
Попри всі ці заходи, енергетична безпека Європи залишається вразливою до глобальних криз. Будь-який конфлікт на Близькому Сході або перебої у світових поставках миттєво впливають на ціни на газ і електроенергію в Європейському Союзі.
Саме тому експерти попереджають: швидкого рішення проблеми не існує. Енергетична політика, ринок електроенергії, кліматичні реформи, ціни на газ, відновлювана енергетика, енергетична безпека ЄС, LNG-інфраструктура, викиди CO₂, енергетична криза та геополітика формують складну систему, у якій будь-які зміни потребують часу.
У найближчі роки Європа змушена буде балансувати між економічними інтересами, кліматичними зобов’язаннями та геополітичними ризиками. Саме цей баланс і визначатиме майбутнє енергетичного ринку Європейського Союзу.
