Від початку повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році Росія стала найбільш підсанкційною державою у світі. США, ЄС, Велика Британія та інші партнери внесли у санкційні списки понад 6 000 компаній і фізичних осіб, пов’язаних із воєнною машиною Кремля. Логіка була проста: відрізати Москву від долара та світової фінансової системи, змусивши її здатися під тиском економічного удару.
Проте минуло вже три з половиною роки, а війна триває. Більше того, Росія продовжує проводити сотні мільярдів доларів у зовнішній торгівлі, знаходячи способи обійти обмеження.
У ХХ столітті економічні санкції стали головною альтернативою прямій військовій силі. США використовували доступ до долара як потужний важіль — адже більшість міжнародних розрахунків здійснюється саме у цій валюті.
Здавалося б, відключення банків від SWIFT та заборона транзакцій мали ізолювати Москву. Проте реальність виявилася складнішою: фінансові інститути часто не караються за порушення, а глобальні корпорації знаходять інші схеми.
Аналітика The New York Times показує: із десяти найбільших справ щодо порушень санкцій з 2014 року лише дві стосувалися Росії. І навіть вони не зачіпали системно великі банки, а здебільшого торкалися криптовалютних платформ або венчурних компаній.
Це пов’язано з тим, що переслідування великих фінансових гравців, особливо в Китаї або ОАЕ, може спричинити кризу глобальної торгівлі. Ніхто у Вашингтоні чи Брюсселі не хоче ризикувати зупинкою ланцюгів постачання електроніки чи ліків.
Таким чином, великі китайські банки фактично стають “несанкційованими”, адже їх блокування означало б фінансовий шок у світі.
Відрізана від Заходу, Росія швидко переорієнтувалася на Азію. Китай і Індія стали головними покупцями російської нафти, газу й зерна, забезпечивши притік валюти в бюджет Кремля.
Банківські інструменти — від Alipay до дрібних регіональних фінансових структур — дозволяють обходити обмеження. Наприклад, російський ВТБ Банк, виключений із SWIFT, рекламував можливість переводити рублі на китайські гаманці з подальшим виходом у міжнародні розрахунки. Це фактично знецінює частину західних санкцій.
Ще один напрямок — сірий імпорт технологій. У квітні 2025 року на виставці Expo Electronica в Москві спокійно продавалися мікрочипи, які формально заборонені для експорту в Росію. Компанія Allchips із Гонконгу, вже внесена у санкційний список США, продовжувала брати замовлення й приймати оплату у доларах і юанях.
Така демонстративна присутність на ринку показує: поки що контроль ЄС і США над реальним виконанням санкцій у глобальному масштабі залишається слабким.
Ще десять років тому порушення санкцій вважалося фінансовою катастрофою для банку. Наприклад, у 2014 році французький BNP Paribas сплатив майже $9 млрд штрафу за транзакції з підсанкційними режимами.
Але з 2019 року великі покарання майже зникли. Банки інвестували мільярди у комплаєнс, а уряди змінили пріоритети. У результаті з’явився ефект «короткої пам’яті»: компанії знову почали ризикувати.
Американські експерти визнають: головна дилема у тому, що санкції проти Росії переплітаються з конкуренцією із Китаєм. Вашингтон не хоче створювати кризу у власних ланцюгах постачання, караючи китайські банки, навіть якщо ті допомагають Москві.
Європа ж узагалі не має достатньої фінансової потуги для глобального контролю. Її санкції часто зводяться до символічних списків компаній, без можливості серйозно вплинути на міжнародні транзакції.
Чи можуть санкції стати ефективними?
Аналітики підкреслюють: головна проблема не в обсязі санкцій, а в їхній реалізації. Поки під удар потрапляють дрібні трейдери або shell-компанії, Кремль спокійно знаходить нові канали.
Ефективність можлива лише за умови:
- ударів по великих міжнародних банках, що обслуговують Росію;
- посилення контролю над сірим експортом технологій;
- створення спільної західно-азійської системи моніторингу платежів.
- Без цього Москва й надалі зможе підтримувати воєнну економіку.
Три роки війни показали: санкції самі по собі не зупиняють агресора. Росія навчилася пристосовуватися, використовуючи китайські та індійські ринки, лазівки у фінансових системах і слабкість глобального контролю.
Для України та її союзників це сигнал: потрібен новий рівень економічної координації, інакше санкційний тиск залишатиметься частково символічним.
