Після переговорів Дональда Трампа з Володимиром Путіним в Алясці Україна опинилася в ситуації невизначеності. Розмови закінчилися без конкретних результатів, і Київ намагається зрозуміти, чому американський президент раптово відмовився від вимоги припинення вогню перед мирними домовленостями.
Володимир Зеленський провів тривалу телефонну розмову з Трампом і європейськими лідерами. Президент України підтвердив, що обговорювались головні пункти переговорів із Путіним, але залишилося багато невизначеності. Він оголосив про візит до Вашингтона для уточнення позицій США щодо майбутнього мирного процесу.
Американський президент публічно заявив, що прямі мирні домовленості можливі навіть без попереднього перемир’я. Це суперечить узгодженій раніше позиції Києва та європейських союзників, які наполягали на негайному припиненні бойових дій. Така зміна курсу викликала занепокоєння, адже без перемир’я Росія може продовжувати наступ.
Москва завжди наполягала на прямій мирній угоді, що включала б територіальні поступки від України. Відсутність вимоги про припинення вогню створює вигідні умови для Росії: вона може вести переговори та паралельно посилювати тиск на фронті.
Зеленський заявив, що справжній мир має бути тривалим, а не короткою паузою між новими російськими вторгненнями. Він підкреслив, що зупинка обстрілів критично важлива для захисту українських міст і портової інфраструктури.
Лідери ЄС офіційно не підтвердили, що погодилися з відмовою від перемир’я. Проте їхні заяви стали більш обережними: відсутність прямої згадки про припинення вогню може свідчити про небажання конфліктувати з Вашингтоном.
Голова комітету Верховної Ради з міжнародних справ Олександр Мережко спершу сприйняв переговори як частковий успіх, бо домовленостей за спиною Києва не відбулося. Але після заяв Трампа він попередив: США і Росія можуть разом тиснути на Україну з вимогою капітуляції.
Трамп запропонував Україні модель гарантій безпеки за зразком статті 5 НАТО. Проте експерти сумніваються, що країни-члени альянсу погодяться розглядати атаку на Україну як напад на себе. Для Києва така невизначеність може виявитися небезпечнішою, ніж відсутність формальних гарантій.
Американський президент кілька разів заявляв, що територіальні поступки стануть частиною мирної угоди. Зеленський визнав, що питання можливих обмінів територіями є складним і тісно пов’язане з гарантіями безпеки. Утім, суспільство в Україні категорично відкидає ідею поступок Росії.
Переговори Трампа і Путіна тривали лише кілька годин та завершилися достроково. Для порівняння, у 2014 році обговорення перемир’я між Путіним і Порошенком тривало 16 годин. Така поверховість лише підтвердила, що сторони не були готові до реальних компромісів.
Одразу після саміту російські війська атакували Україну: було випущено понад 80 дронів і балістичну ракету. Це підтвердило, що Москва не збирається зупиняти бойові дії, використовуючи переговори як прикриття для продовження війни.
Віце-президент США Джей Ді Ванс чітко заявив, що Вашингтон більше не фінансуватиме оборону України, але готовий дозволити закупівлю американської зброї. Київ вже домовився про фінансування в Європі для придбання озброєння, однак обмежені ресурси посилюють ризики на фронті.
Експерти вважають, що зростання впливу Москви на полі бою змусило Вашингтон переглянути свою стратегію. Якщо Росія продовжить наступальні дії, а Захід скоротить підтримку, Україна ризикує опинитися в ізоляції. Це може радикально змінити баланс сил у Європі.
Аналітики наголошують: Київ і Брюссель мають адаптуватися до нової реальності, сформованої тандемом Вашингтон–Москва. Україна опинилася між жорсткою позицією Кремля і непередбачуваними кроками американської адміністрації.
Українці дедалі частіше висловлюють скепсис щодо переговорів без військової переваги. На думку багатьох громадян, лише посилення армії може змусити Росію погодитися на справедливий мир. Будь-які поступки Кремлю сприймаються як загроза незалежності.
Досвід 2014–2015 років показує, що домовленості з Росією без реального контролю та силових механізмів гарантій не працюють. Тоді перемир’я швидко руйнувалося, а Москва використовувала паузи для перегрупування військ.
Перед Україною стоїть складний вибір: або погоджуватися на компроміси, що загрожують територіальній цілісності, або продовжувати боротьбу з обмеженою підтримкою Заходу. Кожен із варіантів містить ризики для майбутнього держави.
Європейські партнери наголошують на непорушності кордонів і продовжують надавати фінансову допомогу. Проте в умовах тиску з боку США їхня позиція може стати менш стійкою. Україна має зберегти активність у дипломатії, щоб уникнути ізоляції.
Нинішні події свідчать, що швидкого миру не буде. Москва прагне нав’язати власні умови, Вашингтон демонструє непослідовність, а Київ намагається балансувати між обороною та переговорами. Перемир’я залишається ключем до будь-якого прогресу, але воно відкладене на невизначений час.
