Упродовж багатьох століть обрання нового Папи Римського відбувається в суворій конфіденційності: кардинали з усього світу збираються в Сикстинській капелі, дають обітниці мовчання й не покидають приміщення, поки не знайдуть кандидатуру, яка отримає більшість у дві третини голосів. Процес цей супроводжується давніми молитвами й символічними жестами, проте навіть для вивчених ватиканістів залишається більш ніж загадковим.
Голлівудський режисер Едвард Бергер вирішив нарешті розкрити ці таємниці в художньому фільмі «Cónclave». Стрічка, що зібрала у світі понад 115 мільйонів доларів та здобула премії SAG і BAFTA, а також «Оскар» за найкращий адаптований сценарій, за словами фахівців із канонічного права, дуже точно відображає хід виборчого процесу – «усе, крім мов, якими моляться кардинали», – зазначає професор Пйотр Косіцький із Університету Меріленда.
Сюжет і персонажі
У центрі оповіді – вигадана смерть невідомого Папи і драматичний хід наступного за цим конклаву. Роль декана Колегії кардиналів виконав Ральф Файнс (кардинал Томас Лоренс), навколо якого зосереджуються політичні інтриги та міжособистісні конфлікти інших претендентів – їхні ролі втілили Стенлі Туччі, Джон Літгоу, Лусіан Мсаматі та Серджіо Кастеллітто. Глядачі бачать не лише тисячі паперів із іменами, що згоряють у спеціальній трубі, а й моменти справжніх людських розмов: перерви на каву в загальній кафетерії, шепоти та обмін поглядами у коридорах Папського палацу.
Ритуали та процедура: художній реалізм
У фільмі показано класичні моменти конклаву, які дійсно відбуваються за трикутними лавицями Сикстинської капели:
- Кардинали підносять руки в обітниці мовчання й присягають тримати в секреті все, що побачать і почують;
- Під час кожного раунду кожен з них пише на компактній картці прізвище претендента, після чого голоси голосно оголошуються та нанизуються на спеціальну металеву спицю;
- Опісля папірці складають у металевий контейнер, де їх спалюють; чорний дим означає відсутність двоє третьої частини голосів, білий – обрання нового Папи.
«Більшість зображених ритуалів – автентичні, хіба що в кіно кардинали іноді моляться англійською або іспанською, а насправді в Сікстині говорять лише італійською та латиною», – додає Косіцький.
Політичні ігри та внутрішня кухня»
Вибір Папи – це не лише молитовні зібрання, а й справжня дипломатія. Як підкреслює професор Масімо Фаджо́лі з Університету Вілланова, процес починається ще в період «sede vacante» (вакантного престолу): кардинали збираються на загальні конгрегації, де обговорюють нагальні виклики Церкви, спілкуються в кулуарах, дають інтерв’ю журналістам – усе, щоб посилити підтримку тієї чи іншої кандидатури. У «Cónclave» ці паузи й нетривіальні переговори показані як не менш драматичні, ніж самі голосування.
У фільмі Папа обирається за три напружені доби й сім турів голосування, але учені нагадують: в історії останніх двох століть тривалість конклаву зазвичай не перевищує чотирьох днів. Понтифікати Бенедикта XVI у 2005 році та Франциска у 2013‑му були обрані за два дні. «Швидкий конклав – це демонстрація єдності 1400 мільйонів католиків і потужний меседж зовнішньому світу», – пояснює Косіцький.
Між художнім образом і реальністю
Попри дрібні неточності, «Cónclave» здобула визнання як найреалістичніше кінопредставлення закритого процесу. Від Архієпископа до останнього черниці – усі консультанти відзначають, що режисер дотримався балансу між драматургією та канонічною точністю. Навіть той факт, що головні герої зосереджені не лише на боротьбі за престол, а й на власних сумнівах, сумнівах із приводу покликання, додає картині глибини.
Незабаром, у реальному житті, світ стане свідком справжнього конклаву – кардинали до 80 років зберуться в Ватикані, і глядачі знову глянуть на дим із труби капели. І, можливо, після перегляду фільму «Cónclave» будуть трохи краще підготовлені до того, що відбувається за зачиненими дверима найменш публічного виборчого процесу у світі.
