Розмови про можливе направлення європейських миротворчих сил до України одразу викликали у Німеччині гострі суперечки. Країна досі відчуває тягар свого нацистського минулого, а також болючих уроків з місій у Афганістані та Малі, які сприймалися суспільством як невдачі. Для Берліна питання військової присутності завжди особливо чутливе.
Канцлер Фрідріх Мерц не відкинув можливості участі Бундесверу в миротворчій операції, але наголосив, що рішення має ухвалюватися разом з європейськими партнерами та за згоди Бундестагу. Для лідера, якого на канцлерську посаду обрали лише з другої спроби, це складний політичний виклик.
Партія «Альтернатива для Німеччини» різко виступила проти ідеї. Її лідерка Аліса Вайдель звинуватила уряд у «безвідповідальності та небезпечному авантюризмі». Скептично висловився і глава МЗС Йоганн Вадефуль, заявивши, що відправка військ «ймовірно, нас перевантажить».
Соціал-демократи, молодші партнери у коаліції, традиційно більш схильні до діалогу з Росією. Вони відверто заявляють: «Німеччина повинна залишатися осторонь». Ліве крило SPD нагадує про історичні причини, через які розміщення німецьких військових на східному фронті є особливо чутливим.
Популярність канцлера знижується, а AfD випереджає його партію у національних опитуваннях напередодні місцевих виборів 2026 року. Кожна заява про «чоботи на землі» використовується опонентами для мобілізації виборців. У соцмережах AfD поширила карикатуру з написом: «Мерц хоче відправити ТЕБЕ в Україну?»
Розділене суспільство
Згідно з опитуванням Forsa, 49% німців підтримали б участь Бундесверу в європейській миротворчій місії, тоді як 45% виступають проти. Це значно менший рівень підтримки, ніж у Великій Британії та Франції, де ідею розміщення військ підтримує більшість. Особливо сильний скепсис — на сході Німеччини, де наступного року відбудуться вибори.
Лідер CDU у землі Саксонія-Ангальт Свен Шульце заявив, що Бундесвер «ледь здатний до серйозних операцій». Він наголосив, що пріоритетом має бути «сильна європейська архітектура безпеки», а не авантюрні місії. Таку позицію поділяє частина регіональних еліт, які бояться, що війна виснажить ресурси країни.
Голова комітету Бундестагу з оборони Томас Ревекамп з CDU навпаки заявив: «Якщо буде постійне перемир’я, німецькі війська мають бути частиною місії, щоб забезпечити стримування». Таким чином у парламенті стикаються дві лінії: обережність через історичні травми та заклики до більшої відповідальності.
Французький президент Еммануель Макрон та прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер відкрито висловилися за можливе відправлення миротворців. Це створює тиск на Берлін, адже відмова може поставити під сумнів єдність ЄС і посилити дискусії про «слабку Німеччину».
Багато німецьких політиків побоюються прямої конфронтації з ядерною державою. У суспільстві поширена думка, що надмірна підтримка України може втягнути країну у війну. На тлі економічної стагнації й зростання витрат на оборону це питання стає ще більш болючим.
Економічний вимір
Німеччина вже витратила мільярди євро на військову допомогу Україні. Уряд Мерца взяв курс на масштабне переозброєння, пообіцявши зробити армію найсильнішою в Європі. Для цього передбачені сотні мільярдів євро нових запозичень. Проте критики вважають, що ці кошти краще інвестувати у відновлення економіки.
Мерц змушений лавірувати між вимогами партнерів у ЄС, які очікують від Берліна більшої активності, і скепсисом власного електорату. Його позиція зводиться до обережних формулювань: «Ще надто рано давати остаточну відповідь».
Майбутнє участі Німеччини у можливій миротворчій місії залежатиме від кількох чинників:
- чи вдасться Європі узгодити єдину позицію;
- чи погодиться Росія на такий формат;
- чи витримає Бундесвер нові навантаження;
- чи зможе Мерц переконати німців у необхідності жертв.
Дискусія про «чоботи на землі» в Україні стала для Німеччини тестом на готовність брати на себе більше відповідальності за європейську безпеку. Вона оголила суперечності — між історичною пам’яттю і сучасними загрозами, між очікуваннями союзників і страхами суспільства.
