Після операції США та заяв Дональда Трампа про намір «керувати» Венесуелою конфлікт перейшов у нову фазу. Вашингтон говорить про перехід влади, Каракас — про незаконне вторгнення США й спробу зміни режиму.
Трамп публічно сказав, що Делсі Родрігес приведена до присяги як тимчасовий президент Венесуели й нібито готова бути «партнером» у переформатуванні країни. Ця теза мала створити враження швидкої керованості ситуації.
Однак менш ніж за дві години Родрігес виступила по телебаченню з різко протилежним меседжем. Вона назвала дії США «варварством», а самі Сполучені Штати — незаконним інтервентом, якого слід відкинути.
Ключова рамка її промови — «агресія під фальшивими приводами». Родрігес заявила, що справжня мета — зміна режиму у Венесуелі та захоплення енергоносіїв, мінералів і природних ресурсів, зокрема через інтерес до нафти.
Найважливіше — вона не прийняла статус «нової глави держави» у сенсі заміни Мадуро. У зверненні Родрігес неодноразово повторила, що Ніколас Мадуро — «єдиний президент», а її публічний образ на держТБ подавався як віцепрезидентка.
Цей сигнал адресований не лише внутрішній аудиторії. Він створює юридичний та дипломатичний щит: Каракас намагається показати, що «вакуум влади» штучний, а легітимність Мадуро, на їхню думку, не припинена силовим вивезенням.
Родрігес з’явилася не одна. Вона виступила поруч із тим, що назвала Національною радою оборони, включно з міністром оборони, генпрокурором і керівниками гілок влади. Це мало продемонструвати моноліт еліт і контроль силового контуру.
Така картинка прямо підриває заяву Трампа, що США фактично «запускають управління» країною. Додатково цьому сприяють повідомлення, що американські сили відходили на USS Iwo Jima, тобто опора Вашингтона — зовнішня, а не внутрішня.
Паралельно з промовою посилився тон ультиматумів. Трамп заявив, що «те, що сталося з Мадуро, може статися з іншими» політичними та військовими діячами. Це підвищує ризик радикалізації оборони режиму і дій у відповідь.
У правовій площині з’явився ще один вузол. За повідомленнями Reuters, конституційна палата Верховного суду Венесуели видала розпорядження, щоб Родрігес стала тимчасовою президенткою «для безперервності управління» через примусову відсутність Мадуро.
Це не обов’язково означає, що Каракас визнає зміну президента. Логіка радше така: формально закрити адміністративну дірку, але політично наполягати, що Мадуро залишається легітимним. Саме тому теза «only president» стала центральною.
Для США така двозначність невигідна: вона зменшує шанси на швидке «перезавантаження» держави та ускладнює легалізацію нових рішень. Для Венесуели — це інструмент мобілізації, де «зовнішній ворог» цементує вертикаль і силові структури.
Окремий вимір — кримінальне переслідування у США. AP повідомляє, що Мадуро доставили до Нью-Йорка, де він має постати перед судом у справі про нарко-тероризм та інші тяжкі обвинувачення, а це перетворює кризу на багаторічну судову війну.
Родрігес, навпаки, будує наратив «викрадення» і вимагає повернення. У такій конфігурації кожна сторона відмовляється визнавати базову передумову іншої: США кажуть «арешт і перехід», Каракас — «агресія і незаконне захоплення».
Геоекономіка тут не фон, а двигун. Трамп уже прив’язував політичну операцію до інтересу американських компаній та до відновлення нафтогазової інфраструктури, а Каракас відповідає звинуваченням у спробі «захоплення ресурсів» і PDVSA.
На ринку це створює нервозність, але не гарантує стрибка цін: Венесуела нині не є великим виробником у масштабі світу. Натомість зростають ризики саботажу, атак на енергетику, перебоїв логістики та силового контролю над родовищами.
Для міжнародного права ситуація токсична. Якщо держави сприймуть кейс як нормалізацію «вилучення лідера силою», це знижує поріг для подібних дій в інших регіонах. Якщо ж світ піде шляхом засудження, США отримають дипломатичний супротив.
Внутрішньополітичний ризик для Каракаса — фрагментація. Навіть демонстративна єдність Нацради оборони не гарантує, що всі командири та чиновники залишаться в одному таборі, коли загроза персональних санкцій США й ультиматумів зростатиме.
Для Вашингтона ризик протилежний: «керувати країною» на відстані важко, а тиск на еліти може підштовхнути їх до репресій, мілітаризації та орієнтації на зовнішніх союзників. У Карибському регіоні це може створити тривалу зону напруги.
У короткому підсумку, Делсі Родрігес не стала «перехідною фігурою Трампа», а намагається закріпити дуалістичну модель: тимчасове адміністрування — так, але Мадуро як «єдиний президент» — теж так. Це прямий виклик США.
Далі вирішальними будуть три речі: чи збереже режим контроль над силовиками, як швидко запрацює суд у Нью-Йорку та які позиції займуть ключові міжнародні гравці. Якщо компромісу не буде, Венесуела ризикує затяжною кризою з непередбачуваними наслідками.
