Сезон 2, серія 8: «Королева, яка коли-небудь була»
Чехов застерігав письменників від того, щоб ставити на камін лише одну рушницю, не вистріливши з неї до кінця, не кажучи вже про дюжину. У фіналі другого сезону "Дом дракона" чеховський блеф розкривається 11 разів.
Вхагар, Дрімфайр, Сіракс, Вермакс, Вермітор, Караксес, Морський Коник, Срібнокрил, Місячний Танцюрист, а також новачки Вівцекрад і Тессаріон: Це живі дракони, яких ми вже представили, і всі вони готові - принаймні, теоретично - взяти участь у бойових діях на початку епізоду. (Ейгон оголошує свого дракона, Санфайра, мертвим, і це виводить його з дії; про Вівцекрада і Тессаріона докладніше пізніше). Одинадцять звірів напоготові, і жоден з них не вистрілив, коли йдуть фінальні титри.
Щоправда, Вхагар підпалює місто за кадром за командою Аемонда - жахливий злочин, який шокує як Чорний, так і Зелений табори. Проте весь епізод - весь сезон - будується на очікуванні пожежі, яка так і не настає. Навіть велика кількість драконів, що ширяють разом у гобелені початкових титрів, виглядає як приманка і підміна.
Цей фінальний чорний кадр вибив вітер з моїх вітрил. На жаль, епізод настільки добре нагнітає напругу та очікування війни на три фронти на горизонті, що стає жертвою власного успіху, коли дія так і не настає.
У Вузькому морі сер Тайланд Ланністер, капітан кораблів Зелених, укладає малоймовірний союз з непристойною королевою піратів Лохар (Абігейл Торн), перемігши її у боротьбі в багнюці. (Її вимога, щоб він запліднив її, очевидно, багато дружин, є або застереженням, або бонусом, залежно від вашої точки зору).
Їхні об'єднані флотилії будуть спрямовані проти флотилії лорда Корліса, з його сином і першим помічником Аліном на боці. Але лише неохоче: Молодий чоловік гнівно відкидає пропозиції батька, вважаючи, що їх замало і запізно. Алін ріс бідним і голодним, дивлячись, як Корліс і його спадкоємець Лаенор хизуються у своєму вбранні. Тепер, коли Лаенор помер, Корліс хоче мати від нього сина? Моряк відкидає цю пропозицію.
Основна частина боїв на суші, схоже, розгорнеться в Річкових землях, за які точаться запеклі суперечки. Принц-ізгой Демон зібрав усі армії регіону під прапором Рейнири - так, Рейнири, а не своїм власним. Він нарешті приходить до того, щоб повністю підтримати претензії своєї племінниці-дружини на Залізний трон, після того, як його нова подруга-відьма Аліс веде його до дерева греблі, щоб викликати видіння. (Моргніть, і ви пропустите одного з містичних Дітей Лісу, який тікає, коли він наближається).
У своєму видінні Демон бачить як знайомі з "Гри престолів" (Дейнеріс Таргарієн та її пташенята, Король Ночі та його армія мерців), так і нові (Рейніра на Залізному Троні, телепатичне повідомлення від королеви Гелени, яка розповідає йому, що всі вони є лише гравцями у великій історії). Це остаточно переконує його, що Пісня Льоду і Вогню, про яку колись розповідали його дружина і брат Візерис, - правдива. Покараний і настільки близький до вибачення, наскільки це можливо, Демон стає на коліна біля ніг своєї дружини, коли вона несподівано з'являється в Харренхолі, оголошуючи її нарешті єдиною справжньою королевою Вестеросу. Усі аплодують.
Звісно, ніхто в цій армії ще не бачив битви з драконами зблизька. Пережита битва на Ладьєвому Притулку похитнула віру та відвагу сера Крістона Коула, командувача Зеленої армії, яка вирушає на південь, щоб битися з Демоном. (Фінальний монтаж показує війська Старка, Ланністерів і Хайтауера, які також прямують туди. Армію Хайтауера супроводжує дракон, якого ми раніше не бачили; згідно з першоджерелом Джорджа Р. Р. Мартіна, це Тессаріон і його вершник, принц Дейрон Таргарієн, молодший син Візеріса та Алісент).
Коли сер Гвейн Хайтауер звинуватив його у незаконному зв'язку з сестрою Гвейна, Алісентою, заплямований королівський гвардієць виголошує промову, яка більше нагадує промову Растіна Коула, ніж Крістона Коула. "Дракони танцюють, а люди як пил під їхніми ногами, - каже він, опустивши очі. "І всі наші прекрасні думки, всі наші зусилля - ніщо. Ми йдемо назустріч своєму знищенню. Смерть буде своєрідним полегшенням, чи не так?"
Але хід, який цілком може покласти край війні, гравці з обох сторін сподіваються зробити якомога безкровніше. Наслідуючи несподіваний візит Рейніри до Королівської Гавані в Епізоді 3, щоб домовитися про мир зі своєю давньою подругою Алісентою, Зелена Королева віддячує їй тим самим, несподівано прибувши до Драконячого Каменя, щоб отримати аудієнцію у своєї Чорної колеги.
Спочатку Рейніра приймає гостю прохолодно - шведський стіл з насмішок і сарказму. Аліса мала свій шанс, і вона його відкинула. Тисячі людей загинули внаслідок цього. І що з того, що тепер вона розуміє, що зробила жахливу помилку? Рейніра не збирається пропонувати "прощення".
Але Алісанта тут не для того, щоб просити прощення - вона тут, щоб здатися. Вона стирає сардонічну посмішку з обличчя Рейнири, розкриваючи бойові плани її все більш неконтрольованого сина, принца-регента Аемонда. Коли за кілька днів він вирушить на Вхагар, щоб підтримати Коула в Річкових землях, Королівська Гавань буде беззахисною. Якщо Рейніра прибуде з військом, Алісанта накаже своїм військам кинути мечі і відчинити браму, поклавши край війні.
Але Рейніра знає, що Ейгону Таргарієну буде недостатньо стати на коліно - якщо його мати зможе переконати його зробити це, як Алісант, здається, вважає, що вона може. Рейнірі потрібна його голова на тарілочці. Це єдиний спосіб остаточно покласти край його претензіям і всій владі, що стоїть за ними. Аліса знає, що Рейніра має рацію; смерть її сина - це остання умова, яку Рейніра змушує її подавити, щоб підробити угоду про капітуляцію. "Син за сина", - огризається Чорна Королева, і слова Демона звучать в її голосі потворно і штучно.
Тож остаточна зрада Ейгона відбувається не від брата, а від матері. На щастя для нього, він вчасно тікає з Королівської Гавані. Як ми дізнаємося у фінальному монтажі, його захисниця, Ларис Клишонога, забирає його до того, як Аемонд або Рейніра встигають його вбити. (Мене не здивує, що Ларіс стоїть за таємничим ув'язненням Отто Хайтауера; що може бути кращим способом забезпечити такий хаос, ніж прибрати з дошки, можливо, єдину людину, яка могла б покласти цьому край?)
Але насильство та близькість до нього змінює людей. Хоча відсутність кульмінаційної дії була розчаруванням - і викарбуваним запрошенням очікувати тонни драконячих боїв у наступному сезоні - це не означає, що дракони нічого не робили. Вони змінюють людей самим фактом свого існування як живих, дихаючих, літаючих, вогнедишних екзистенційних загроз.
Подивіться на Крістона і Гвена, двох випробуваних у боях лицарів, повністю приголомшених руйнівною силою, свідками якої вони були і з якою незабаром можуть зіткнутися знову. Подивіться на Аемонда, жертву, що перетворилася на хулігана, який використовує Вхагар, щоб тисячами накидатися на невинних перехожих, коли його воля не виконується.
На Драконячому Камені самооцінка Джейкеріса продовжує руйнуватися, тому що в його очах нові вершники роблять його зв'язок з драконом менш особливим. Один з нових вершників, Ульф, вже зазнав неприємної трансформації особистості. Цей привітний п'яничка тепер став злим, зарозумілим, нахабним і вороже налаштованим до решти пілотів Чорного дракона, навіть до Рейнири. Можна майже почути, як його новознайдена сила б'є йому в голову.
А в Долині Раена Таргарієн ледь не помирає від спраги та виснаження, переслідуючи дикого дракона, потворного звіра, якого в книзі-першоджерелі назвуть Вівцекрадом. Для неї перемога над драконом варта потенційної втрати життя.
Прощальна думка, поки сили збираються
Під час свого останнього гарматного пострілу до Королівської Гавані у "Грі престолів" Дейнеріс говорила про "зламати колесо" - замість того, щоб контролювати систему рабства і страждань, яка керує світом, вона хоче розбити її на шматки. Її готовність стояти на вершині гори трупів, щоб зробити це, прирекла її на загибель.
Прикметно, що з усіх персонажів "Будинку дракона" саме Алісанта тепер хоче повністю зіскочити з цього колеса. Вона провела все своє життя в служінні цілям, які навіть не були її цілями, і їй немає чим похвалитися; вона увійде в історію як хапуга, який нерозумно захопив владу, щоб потім її втратити; вона пожертвує життям своєї старшої дитини; вона проживе решту свого життя в невідомості.
Але для неї це ціна миру, для королівства і для неї самої - не всі, кого торкнувся жах драконів, змінюються на гірше. У цьому контексті її останнє прохання до Рейнири залишити все позаду і поїхати з нею та Геленою було ще більш пронизливим: протягом усієї розмови можна бачити, як Алісантина набирається сміливості, щоб попросити, а Рейнира очікує, що вона це зробить. Вона запитує без особливої пристрасті, і Рейніра відмахується від неї люб'язно, але коротко, оскільки Пісня Льоду і Вогню зобов'язує її залишитися і правити Сімома Королівствами.
З'являється відчуття, що було втрачено вирішальну можливість. Аліса та Рейніра, як ніхто інший, розуміють, чому ця війна, до початку якої доклала руку кожна з них, є хибною і має закінчитися. Попри всі їхні вади, моральне переконання пов'язує їх так само міцно, як обов'язок, честь чи навіть кохання. Двом таким жінкам варто було б надати благодать поїхати в захід сонця, щоб разом стати вільними. Але те, що має бути, і те, що є, на жаль, відрізняється від того, що є, як чорне від зеленого.
