Марк Карні, лідер Ліберальної партії та чинний прем’єр-міністр Канади, свідомо обрав Китай як головну загрозу національній безпеці під час передвиборчого дебатного поєдинку. Для багатьох цей вибір виглядає дивним: погляньте хоча б на фото, де він потискає руку Сі Цзіньпіну під час саміту G20 у Ханчжоу у 2016 році. У попередні роки досвід співпраці з Пекіном вважався не лише приводом для гордості, але й вагомим аргументом на міжнародній арені. Зараз же він перетворився на клеймо, що тягне вниз рейтинг ідеального технократа на хвилі дипломатичних скандалів.
Колишній глава Банку Англії і ООН-спеціальний посол з питань клімату мав у своєму послужному списку сотні зустрічей із китайськими посадовцями, а після політичної кар’єри в державних структурах він перейшов у приватний сектор, де консультував великі компанії з інвестиціями в Китаї. Проте з 2018 року канадсько-китайські відносини зазнали різкого погіршення: арешт МЕНґ Ваньчжоу, фінансової директорки Huawei, у Ванкувері на прохання США повністю зруйнував довіру між двома державами. У відповідь Пекін затримав двох канадських громадян — Майкла Ковріга та Майкла Спавара — тримавши їх у неволі понад два з половиною роки. Ці події стали демонстрацією «безжальності Комуністичної партії Китаю» в очах більшості канадців.
Тепер саме такі епізоди служать головним приводом критики Марка Карні. Опоненти наголошують на його давніх стосунках із китайською економічною елітою й звинувачують у тому, що Ліберальна партія підтримує кандидатів, наближених до прокитайських організацій діаспори. Теми зовнішнього втручання та безпеки на виборах останніми місяцями дедалі частіше піднімаються як у Консервативній партії, так і серед незалежних експертів. Проведені опитування демонструють: понад 60 % канадців бачать у Китаї найбільшу загрозу, водночас відчувають бажання бути від неї захищеними.
За словами Лінетт Онґ, професорки китайської політики в Університеті Торонто, у Канаді стало «політично некоректним» говорити про необхідність співпраці з Китаєм. Багато політиків та виборців переконані, що будь-який компроміс із Пекіном може бути сприйнятий як прояв слабкості або зради національних інтересів. Саме тому Карні, який роками просував фінансові ініціативи на китайському ринку, тепер намагається дистанціюватися від власного минулого, виводячи Китай у фокус передвиборчих атак.
Разюча трансформація сприйняття колишнього активу в політичне лихо доводить, наскільки швидко змінюються пріоритети канадського суспільства. Раніше досвід глобальної співпраці розцінювався як доказ здатності лідера відстоювати інтереси країни в умовах посиленої конкуренції між великими державами. Сьогодні ж на перший план виходить не стільки професійний бекграунд, скільки питання довіри та безпечності. Для багатьох виборців важливіше, щоб очільник уряду міг ефективно протистояти зовнішнім загрозам, ніж демонструвати розвинену мережу міжнародних контактів.
Одним із результатів подібної політичної гри стало поступове відсунення на другий план кліматичних проблем, які ще донедавна вважалися визначальними для Канади. Запеклі суперечки навколо вуглецевого податку, рекордні лісові пожежі та танення арктичного льодовикового покриву — усе це відійшло на задній план у контексті передвиборчих дебатів. На зміну прийшли тривога за безпеку кордонів і страх перед зовнішнім впливом.
Утім, аналітики попереджають: використовуючи Китай як головний козир, політичні сили ризикують підірвати довіру до майбутніх міжнародних домовленостей. Канада залежить від китайського ринку з боку експорту сировини та імпорту товарів. Абсолютна ізоляція від КНР може завдати серйозних ударів по кількох ключових секторах економіки. Тож новому уряду доведеться балансувати між жорсткою риторикою та прагматичними економічними інтересами.
У підсумку, вибори в Канаді демонструють — навіть найбільш престижний міжнародний досвід може перетворитися на політичний баласт, якщо суспільство відчуває загрозу свого безпечного існування. І хоча Марк Карні намагається використовувати Китай на користь власної кампанії, приклади минулого конфлікту нагадують: стратегія «великої дружби» може вмить перетворитися на «велику небезпеку». Для майбутніх перемовин із Пекіном новий прем’єр муситиме відновлювати довіру, одночасно зберігаючи можливість діалогу з одним із ключових глобальних гравців.
