Росія звинуватила Україну в підриві енергетичної безпеки Європи через зупинку транзиту нафти нафтопроводом «Дружба» до Угорщини та Словаччини. Речниця МЗС РФ Марія Захарова заявила, що блокування потоку загрожує не лише двом країнам, а «всій Європі».
Київ натомість наполягає: ділянка трубопроводу була пошкоджена російськими ударами наприкінці січня, а ремонт потребує часу. Ситуацію ускладнив окремий інцидент — удар українських дронів по російській перекачувальній станції, що також обслуговує маршрут «Дружби».
Енергетичний конфлікт швидко вийшов за межі технічної проблеми. Угорщина цього тижня заблокувала новий пакет санкцій ЄС проти Росії та кредит для України, прямо пов’язавши своє рішення з припиненням поставок нафти.
За попереднім аналізом «Дейком», зупинка транзиту через «Дружбу» стала каталізатором одразу трьох процесів: зростання внутрішньоєвропейської напруги, посилення політичного шантажу в межах ЄС і загострення інформаційної війни довкола теми енергетичної безпеки.
Нафтопровід «Дружба» — один із символів енергетичної інтеграції Східної Європи з російськими поставками. Попри масштабну диверсифікацію після 2022 року, Угорщина та Словаччина зберегли суттєву залежність від російської нафти, адаптувавши НПЗ саме під сорт Urals.
Для Будапешта питання не лише економічне, а й політичне. Прем’єр Віктор Орбан неодноразово використовував тему санкцій і транзиту як інструмент впливу на рішення Брюсселя. Блокування санкцій стало важелем тиску на Єврокомісію та Київ.
Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн закликала Україну прискорити ремонт трубопроводу. Володимир Зеленський відповів, що швидке відновлення неможливе з технічних причин. Ця різниця в оцінках підкреслює складність балансу між безпекою та логістикою.
Ключове питання — чи справді Україна «блокує» транзит, як стверджує Москва, чи йдеться про наслідки бойових дій. В умовах війни критична інфраструктура стає мішенню з обох боків, а встановлення причинно-наслідкового зв’язку часто потребує незалежної технічної експертизи.
Російська дипломатія намагається перевести дискусію в площину «загальноєвропейської загрози». Формула «енергетична безпека Європи» звучить переконливо, але фактично йдеться про окремий маршрут і обмежене коло споживачів, які мають альтернативи — хоч і дорожчі.
Словаччина та Угорщина теоретично можуть отримувати нафту через Адріатичний нафтопровід або морські поставки, однак це потребує додаткових витрат і технічних налаштувань. У короткостроковій перспективі «Дружба» лишається для них найпростішим шляхом.
Водночас для Росії збереження транзиту — це і валютна виручка, і політичний інструмент впливу. Після скорочення поставок до Західної Європи Москва все більше залежить від азійських ринків, але трубопровідні маршрути до ЄС залишаються важливими.
Санкції Заходу, спрямовані на обмеження доходів Кремля, створили нову географію експорту нафти. Будь-який збій у логістиці — чи то через удари по інфраструктурі, чи через політичні рішення — підсилює нестабільність і зменшує передбачуваність ринку.
Енергетична безпека сьогодні — це не лише фізична наявність ресурсу, а й стійкість системи до шоків. «Дружба» показує, що навіть один пошкоджений сегмент може стати тригером для масштабних дипломатичних конфліктів.
Для ЄС дилема очевидна: підтримка України як жертви агресії та збереження внутрішньої єдності. Коли окремі держави-члени ставлять на перше місце власні короткострокові інтереси, санкційна політика втрачає монолітність.
З українського боку логіка інша: відновлення інфраструктури в умовах війни залежить від безпекової ситуації. Ремонт трубопроводу під ризиком нових ударів — це не лише технічне, а й військове питання.
У середньостроковій перспективі інцидент із «Дружбою» може прискорити диверсифікацію постачань у Центральній Європі. Чим частіше транзит стає заручником війни, тим активніше уряди шукатимуть альтернативні джерела та маршрути.
Для Москви ж інформаційна кампанія довкола «енергетичної загрози» — спосіб вплинути на громадську думку в Європі й посилити розбіжності всередині Союзу. Чим більше дискусій про «втому від санкцій», тим комфортніша позиція Кремля.
Таким чином, суперечка навколо нафтопроводу «Дружба» — це не лише історія про ремонт труби. Це тест на міцність європейської солідарності, індикатор глибини енергетичної трансформації та черговий доказ того, що війна давно вийшла за межі поля бою.
