Київська зима 2026-го звучить інакше: гул генераторів, ліфти, що мовчать, і темні під’їзди, де люди несуть воду сходами. Після хвиль ракетних ударів і дронів частина міст опиняється в «замороженій паузі» без стабільного світла й тепла.
Україна стверджує, що удари по енергетичній інфраструктурі мають ціль зламати тил і позбавити цивільних базових послуг. Президент Зеленський назвав використання пікових морозів «терором людей», коли в Києві було близько −20°C.
Росія відповідає, що атаки на електромережу — легітимна частина кампанії, бо енергосистема підтримує військове виробництво й армію. Та саме тут починається міжнародне гуманітарне право: не «можна/не можна взагалі», а «за яких умов і з якими межами».
За оцінкою редакції Дейком, ключ до розуміння спору — у статусі об’єкта. Критична інфраструктура часто є подвійного призначення: живить і лікарні, і заводи. У праві це означає: потрібні докази військової користі та контроль шкоди цивільним.
Базове правило IHL — принцип розрізнення: бити можна лише по військових цілях, а цивільні об’єкти захищені. Енергооб’єкт стає військовою ціллю лише якщо він реально дає «ефективний внесок» у бойові дії та дає конкретну воєнну перевагу.
Далі працює принцип пропорційності. Навіть коли ціль «військова», напад заборонений, якщо очікувана побічна шкода цивільним буде явно надмірною щодо очікуваної воєнної переваги. Це особливо чутливо для підстанцій і ТЕС у густонаселених районах.
Третій блок — запобіжні заходи. Командування має обирати засоби й час удару так, щоб мінімізувати втрати, а також відмовлятися від атаки, якщо ризики для цивільних стають неприйнятними. ICRC підкреслює: краще не робити енергетику «військовою» і не ставити військові об’єкти поруч.
Окремо заборонені атаки, мета яких — поширити терор серед населення, а також репресалії проти цивільних об’єктів. У великих містах «ефект доміно» від відключень робить оцінку шкоди ширшою: страждають вода, медицина, холодовий ланцюг ліків і харчів.
Саме «доміно» — головний гуманітарний аргумент у спорах про удари по енергосистемі. ICRC пояснює, що енергетичні мережі є основою інших життєвих сервісів; їхня зупинка може спричиняти довготривалі втрати, включно зі смертями, навіть без прямого влучання в людей.
На цьому тлі з’являється судова перспектива. У 2024 році Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Сергія Шойгу та Валерія Герасимова, пов’язуючи їх із ударами по цивільній інфраструктурі, зокрема енергетиці, та оцінкою «надмірної» шкоди.
Робітники ліквідують наслідки Дарницької теплоелектростанції після російської атаки в Києві, Україна, середа, 4 лютого 2026 року — Сергій Гриць
Важливий нюанс: ідеться не лише про «хто натиснув кнопку», а про відповідальність командування — накази, планування, контроль підлеглих і невжиття заходів для запобігання злочинам. Саме так міжнародні трибунали часто будують ланцюг доказів у справах про воєнні злочини.
Росія не є учасницею Римського статуту, не визнає юрисдикцію ICC і відкидає звинувачення. Але ордери впливають на дипломатію й подорожі підозрюваних, а також фіксують правову рамку, в якій розглядаються атаки на енергетичну інфраструктуру.
Українська позиція зводиться до того, що удари по підстанціях, трансформаторах, турбінах і генераторах мають системний характер і б’ють по цивільних. ДТЕК заявляв, що лише з жовтня його ТЕС пережили низку великих атак, що підсилює тезу про «кампанію виснаження».
Юридично вирішальними будуть докази: що саме було ціллю, яка була заявлена воєнна перевага, які дані розвідки мали нападники, чи робили вони оцінку побічної шкоди, і чи могли обрати альтернативні засоби. Без цього будь-які «загальні» заяви лишаються політикою.
У справах про атаки на електромережу складність і в тому, що частина системи може обслуговувати військові потреби. Але IHL вимагає не абстрактної прив’язки «все для фронту», а конкретики: який об’єкт і як саме дає військовий ефект, а не просто створює страждання.
Окремий «червоний прапорець» — об’єкти з небезпечними силами, зокрема ядерні. ICRC наголошує: атомні станції як цивільні об’єкти мають особливий захист, бо аварія може завдати масштабної шкоди цивільним незалежно від воєнної логіки удару.
Економічний вимір також стає елементом доказовості: прямі руйнування енергосектору України оцінювали більш ніж у $20,5 млрд у спільній оцінці (World Bank, Єврокомісія, ООН та уряд України). Такі цифри показують системність шкоди та довгі хвости гуманітарних наслідків.
Для переговорів про припинення вогню «енергетичний трек» — окрема пастка. Домовитися «не бити» простіше, ніж погодити, що саме вважається енергооб’єктом, як перевіряти порушення і що робити з подвійним призначенням. Без верифікації паузи перетворюються на взаємні звинувачення.
Вихід, який пропонує гуманітарна практика, — технічні механізми захисту цивільного населення: «де-конфліктинг» переліків об’єктів, демілітаризовані зони для критичних вузлів, безпечний доступ ремонтних бригад. ICRC прямо говорить про потребу угод і нагляду, а не лише заяв.
Підсумок міжнародного права суворий і «не чорно-білий»: удари по енергетичній інфраструктурі інколи можливі, але лише в межах розрізнення, пропорційності та запобіжних заходів. Коли ж метою стає холод і темрява для цивільних, ризик кваліфікації як воєнних злочинів різко зростає.
