Українські F-16 упродовж понад трьох тижнів наприкінці листопада — в середині грудня відчували гостру нестачу ракет класу «повітря–повітря». За даними джерел, йшлося насамперед про американські AIM-9 Sidewinder, що є базовим інструментом перехоплення дронів і крилатих ракет.
Дефіцит виник саме тоді, коли Москва готувала масовану зимову повітряну кампанію проти енергосистеми. Збіг у часі оголив системну проблему: українська протиповітряна оборона критично залежить від постачання західних боєприпасів.
За попереднім аналізом Дейком, пауза не обов’язково була політичною — швидше наслідком виснаження складів і конкуренції за ресурси. Але ефект для фронту однаковий: без ракет навіть сучасний винищувач перетворюється на обмежений інструмент стримування.
Під час «просідання» F-16 виконували денні вильоти й намагалися збивати цілі з бортових гармат. Уночі такі місії були надто ризикованими, тоді як російські атаки дронами здебільшого відбуваються саме в темну пору.
Пілоти також намагалися використовувати ракети, що раніше дали осічку, сподіваючись на відновлення працездатності після технічного обслуговування. Подекуди це спрацьовувало — але така практика свідчить про крайній дефіцит.
Україна активно застосовує модифікації AIM-9, вироблені ще у 1970–80-х роках. Попри вік, ці ракети лишаються відносно дешевим способом перехоплення «Шахедів» і крилатих ракет, що коштують значно менше за сучасні перехоплювачі.
Натомість AIM-120 AMRAAM — дорожчі (понад мільйон доларів за одиницю) — економічно невигідно використовувати масово проти дешевих дронів. Вони також потрібні для систем NASAMS, що створює внутрішню конкуренцію за боєкомплект.
Короткострокову нестачу вдалося перекрити в грудні завдяки постачанням партнерів. Серед донорів у різні періоди називали Німеччину та Канаду; Оттава підтвердила передачу AIM-9M-8 зі складів ЗС Канади.
Водночас механізм PURL (Prioritised Ukraine Requirements List), запроваджений США, передбачає продаж озброєнь союзникам по НАТО для подальшої передачі Києву. Це пришвидшує процедури, але не вирішує проблему обмежених запасів.
За оцінками НАТО, через PURL надходить до 75% ракет для батарей Patriot і до 90% боєприпасів для інших систем ППО. Однак попит зростає: паралельна війна на Близькому Сході підсилює глобальну конкуренцію за перехоплювачі.
Росія під час великих атак запускає сотні дронів і ракет. Україна відповідає багатошаровою обороною — від мобільних груп із кулеметами до електронного придушення, перехоплювачів і винищувачів. Кожен «провал» у постачанні створює прогалину в цій сітці.
Президент Володимир Зеленський у січні публічно говорив про дефіцит боєприпасів, зокрема для Patriot, що перехоплюють балістичні «Іскандери». Дефіцит у повітряному компоненті — ще одна ланка тієї самої проблеми.
F-16, поставлені європейськими партнерами у 2024 році, вже перехопили близько 2 000 повітряних цілей, за даними джерел. Кількість літаків оцінюють як «десятки», але точні цифри не розкриваються з міркувань безпеки.
Системний висновок очевидний: стійкість ППО визначається не лише наявністю платформ, а й безперервністю ланцюгів постачання. В умовах війни на виснаження вирішальним стає темп виробництва і логістика, а не окремі поставки.
Для партнерів України це означає потребу нарощувати виробництво перехоплювачів і синхронізувати розподіл між театрами воєнних дій. Інакше навіть короткі «провали» можуть збігтися з піком ворожих ударів.
Якщо конкуренція за ракети збережеться, Києву доведеться ще активніше диверсифікувати джерела — від європейських програм до локалізації обслуговування і модернізації старих запасів. У повітряній війні паузи дорого коштують.
Українські F-16 упродовж понад трьох тижнів наприкінці листопада — в середині грудня відчували гостру нестачу ракет класу «повітря–повітря». За даними джерел, йшлося насамперед про американські AIM-9 Sidewinder, що є базовим інструментом перехоплення дронів і крилатих ракет.
Дефіцит виник саме тоді, коли Москва готувала масовану зимову повітряну кампанію проти енергосистеми. Збіг у часі оголив системну проблему: українська протиповітряна оборона критично залежить від постачання західних боєприпасів.
За попереднім аналізом Дейком, пауза не обов’язково була політичною — швидше наслідком виснаження складів і конкуренції за ресурси. Але ефект для фронту однаковий: без ракет навіть сучасний винищувач перетворюється на обмежений інструмент стримування.
Під час «просідання» F-16 виконували денні вильоти й намагалися збивати цілі з бортових гармат. Уночі такі місії були надто ризикованими, тоді як російські атаки дронами здебільшого відбуваються саме в темну пору.
Пілоти також намагалися використовувати ракети, що раніше дали осічку, сподіваючись на відновлення працездатності після технічного обслуговування. Подекуди це спрацьовувало — але така практика свідчить про крайній дефіцит.
Україна активно застосовує модифікації AIM-9, вироблені ще у 1970–80-х роках. Попри вік, ці ракети лишаються відносно дешевим способом перехоплення «Шахедів» і крилатих ракет, що коштують значно менше за сучасні перехоплювачі.
Натомість AIM-120 AMRAAM — дорожчі (понад мільйон доларів за одиницю) — економічно невигідно використовувати масово проти дешевих дронів. Вони також потрібні для систем NASAMS, що створює внутрішню конкуренцію за боєкомплект.
Короткострокову нестачу вдалося перекрити в грудні завдяки постачанням партнерів. Серед донорів у різні періоди називали Німеччину та Канаду; Оттава підтвердила передачу AIM-9M-8 зі складів ЗС Канади.
Водночас механізм PURL (Prioritised Ukraine Requirements List), запроваджений США, передбачає продаж озброєнь союзникам по НАТО для подальшої передачі Києву. Це пришвидшує процедури, але не вирішує проблему обмежених запасів.
За оцінками НАТО, через PURL надходить до 75% ракет для батарей Patriot і до 90% боєприпасів для інших систем ППО. Однак попит зростає: паралельна війна на Близькому Сході підсилює глобальну конкуренцію за перехоплювачі.
Росія під час великих атак запускає сотні дронів і ракет. Україна відповідає багатошаровою обороною — від мобільних груп із кулеметами до електронного придушення, перехоплювачів і винищувачів. Кожен «провал» у постачанні створює прогалину в цій сітці.
Президент Володимир Зеленський у січні публічно говорив про дефіцит боєприпасів, зокрема для Patriot, що перехоплюють балістичні «Іскандери». Дефіцит у повітряному компоненті — ще одна ланка тієї самої проблеми.
F-16, поставлені європейськими партнерами у 2024 році, вже перехопили близько 2 000 повітряних цілей, за даними джерел. Кількість літаків оцінюють як «десятки», але точні цифри не розкриваються з міркувань безпеки.
Системний висновок очевидний: стійкість ППО визначається не лише наявністю платформ, а й безперервністю ланцюгів постачання. В умовах війни на виснаження вирішальним стає темп виробництва і логістика, а не окремі поставки.
Для партнерів України це означає потребу нарощувати виробництво перехоплювачів і синхронізувати розподіл між театрами воєнних дій. Інакше навіть короткі «провали» можуть збігтися з піком ворожих ударів.
Якщо конкуренція за ракети збережеться, Києву доведеться ще активніше диверсифікувати джерела — від європейських програм до локалізації обслуговування і модернізації старих запасів. У повітряній війні паузи дорого коштують.
