У період, коли Дональд Трамп стрімко наближався до чергової президентської кампанії, його фінансове становище залишалося прихованим від публіки, але глибоко нестабільним.
Відомості з судової справи про шахрайство, подані прокуратурою штату Нью-Йорк, свідчать, що його бізнес не приносив очікуваних прибутків, нерухомість втрачала ліквідність, а доходи з телевізійної кар'єри зникли.
Деякі будівлі, зокрема офісна вежа на Волл-стріт, не покривали навіть іпотечні виплати, а гольф-клуби страждали від відсутності клієнтів. На цьому тлі нова хвиля ліцензійних угод і криптопроєктів стала не просто бізнес-стратегією, а засобом виживання для імперії Трампа.
Чохли для клюшок для гольфу із зображенням пана Трампа продаються в професійному магазині Trump National Doral, гольф-курорті поблизу Маямі. Скотт Макінтайр
З поверненням до Білого дому його угоди почали активно множитися, зокрема у сферах криптовалюти та нерухомості, а партнери — включаючи забудовників з Індії, Катару й Саудівської Аравії — стали відкрито асоціювати угоди з його президентським статусом.
Попри офіційні заяви Білого дому про дотримання законів про конфлікт інтересів, сама структура угод — коли глава держави виступає не лише як політик, а й як бренд — створює численні можливості для прихованого впливу. Криптовалюта стала головною фінансовою опорою Трампа.
Через стартап World Liberty Financial родина отримала цифрові токени на сотні мільйонів доларів. Мемкойни, продані його прихильникам, принесли ще понад 300 мільйонів доларів прибутку.
Члени родини Трампів досі згадують свою чиказьку вежу навіть через 16 років після її завершення, щоб утвердити ділову серйозність та обрану ідентичність як забудовників нерухомості. Джеймі Келтер Девіс
Аналогічно, платформа Truth Social, у якій Трамп володіє більшістю акцій, хоч і генерує мінімальний дохід, вже оцінюється в кілька мільярдів. Ці активи дозволили родині погасити заборгованість у 115 мільйонів доларів за хмарочос у Нью-Йорку — без допомоги банків, які вважали проект нерентабельним.
Колишній президент публічно вихваляється прибутками, однак документи зі справи свідчать про інше: його готівкові запаси коливалися від $52 мільйонів у 2018 році до максимуму, який стався завдяки одноразовим продажам активів. Водночас компанія, яку Трамп продовжує позиціонувати як девелоперську, давно не будує: останні спроби зводити об’єкти в Чикаго й Вашингтоні були збитковими.
Тепер бізнес зосереджений на ліцензіях, брендовому мерчендайзі та медіаприсутності. Приміром, магазини в Trump Tower вже не мають престижних орендарів — замість Cartier чи Asprey залишились тільки сувеніри з обличчям Трампа, а ескалатори перекриті червоними канатами.
Його гольф-клуби, попри великі інвестиції, часто демонстрували від’ємну прибутковість. Фінансова експертиза довела, що при витратах понад $13 мільйонів на обслуговування клубів, фактичний дохід виявився на $15 мільйонів нижчим за прогнозований.
Попри це, сім’я продовжує вкладати в проекти, які не мають очевидного прибутку, як-от реконструкцію курортів чи плани будівництва багатоповерхівок у Майамі, хоча сам Трамп визнає, що реалізація може відбутися через 10 років або бути передана іншим девелоперам.
Учасник конференції Bitcoin у Нешвіллі минулого липня тримав токен Bitcoin із зображенням пана Трампа Даг Міллс
Історія бренду Trump — це більше не про нерухомість. Це історія про трансформацію політичного впливу у фінансовий потік. Ліцензійні угоди з компаніями з Індії, Саудівської Аравії, Сербії та В’єтнаму перетворили ім’я Трампа на символ, за який готові платити.
Більшість з цих домовленостей були укладені з давніми знайомими родини або бізнесменами, пов’язаними з державними структурами їхніх країн. Показовою є історія з компанією DarGlobal, яка підписала з Трампами п’ять контрактів за останні кілька місяців — усі на проекти у країнах Перської затоки.
У підсумку, фінансова стабільність Трампа тримається не на девелопменті, а на здатності монетизувати власне ім’я, статус і політичний капітал.
Ця система має низькі витрати, мінімальні ризики та потенційно необмежену дохідність — ідеальна формула для бізнесу в епоху постправди, де вигідні угоди укладаються не завдяки досвіду, а завдяки прізвищу. Але критики вказують: такий підхід несе загрозу прозорості та етичності політичної системи США.
