Був вечір четверга, і відома фотожурналістка-фрілансер пакувала речі для подорожі в інше далеке місце. Поки Танг, яка мешкала в Стамбулі, розмовляла журналістам про свою роботу, її домашній улюбленець дав про себе знати через телефонну лінію.
"Вибачте, - сказала вона. "Для мого кота це як відьомська година".
Один з журналістів замислився вголос: "Чи відчуває він, що вона йде?".
"Так. Він дійсно відчуває", - відповів Танг. "Це дуже пригнічує".
Ще більш гнітюче: багато сцен, які наповнюють робоче життя Танг. Фотографуючи конфлікти за кордоном у таких країнах, як Сирія, Ірак, Лівія, і тепер вона стала свідком звірств в Україны, які багатьом людям невідомі. Наприклад, наслідки авіаударів. Вбитих дітей..
Але не все так жахливо. Поряд з болем є і благодать.
Літом 2017 року вона повернулася до сирійського міста Ракка, колишньої твердині Ісламської держави, яку минулого року звільнили підтримувані США курдські та арабські бійці.
"Будинки людей були повністю зрівняні з землею", - сказала Танг, але "вони мають волю продовжувати виживати і сподіватися, що завтрашній день може бути кращим".
32-річна Танг - громадянка США, яка народилася і виросла в Гонконзі, навчалася в коледжі Нью-Йоркського університету. Після закінчення навчання у 2009 році вона залишилася в місті, працюючи фрілансером для новинних видань. Але вона не мала бажання залишатися на місці.
Тож у 2011 році, без попередньої підготовки, без завдання і без знання арабської мови, вона полетіла за кордон, щоб висвітлювати Арабську весну в Єгипті.
"Я просто вирішила, що настав час поїхати, і я не можу чекати, поки мене хтось направить. Ніхто мене не послав. Я поїхала до Каїру сама", - каже Танг.
Вона висвітлювала єгипетські протести, а пізніше урочистості, коли тодішній президент Хосні Мубарак пішов у відставку. Незабаром після цього, за її словами, вона перебралася до Лівії, "не маючи особливого плану".
Чи була вона налякана?
"Ні", - відповідає вона без паузи. Потім вона віддає належне тому, що було зроблено.
"Я була здібною, але мені також дуже пощастило зустріти журналістів-ветеранів, які поїхали до Лівії в той самий час, - каже вона. "Вони завжди наглядали за мною, взяли мене під своє крило".
За межами Близького Сходу завдання Танг приводили її до Конго, де вона фотографувала колишніх дітей-солдатів; Гонконгу, де вона знімала продемократичні протести; Європу, де вона документувала кризу біженців. У США вона фотографувала корінних ветеранів війни. А тепер фотографує жахи війни Росії проти України.
З огляду на рід діяльності Танг, питання безпеки є дуже важливим. Всі журналісти в зонах конфліктів повинні діяти з обережністю. Хоча її завдання часто приводять її в країни з підвищеним ризиком для жінок, вона каже, що не знає про додаткові превентивні кроки, пов'язані з гендерною проблематикою.
Перебуваючи за кордоном, вона дотримується запобіжних заходів, знайомих більшості жінок, незалежно від місця перебування. Вона намагається не ходити наодинці вночі, і, коли це можливо, уникає бути єдиною жінкою в кімнаті, повній чоловіків. Але "іноді таких ситуацій справді не уникнути".
Інші небезпеки менш очевидні, але не менш реальні - наприклад, психологічні втрати.
Розмірковуючи про деякі з найбільш вражаючих фотографій, які вона зробила, Танг згадала зображення повстанців у Лівії.
"Є фотографія, на якій ці повстанці заглядають у кузов пікапа, намагаючись впізнати загиблих повстанців, які були вбиті біля лінії фронту або на лінії фронту, і їхні обличчя, їхні вирази, коли вони дивилися на ці тіла, дійсно вразили мене, тому що вони вперше пережили таке".
На іншому фото Танг, зробленому в Сирії, зображена ціла сім'я, яка загинула від бомбардування - "вісім осіб з однієї сім'ї, і серед них були зовсім маленькі діти", - каже вона.
"Я пам'ятаю, як потім пішла до польового шпиталю. Вони накрили тіла, які лежали поруч одне з одним, з однієї сім'ї, цими блакитними брезентами. І можна було побачити дорослих, а потім можна було побачити дуже маленькі брезенти, з яких стирчали дитячі ніжки".
"Ти повертаєшся додому і стаєш свідком особливо складних ситуацій, - каже Танг. "І як фрілансер ви не завжди можете дозволити собі терапевта, тому ви не знаєте - особливо коли ви тільки починаєте - ви не знаєте, як опрацювати ці почуття, ці думки і травму".
Танг запитали, чи страждає вона від ПТСР. Вона каже, що не може поставити собі діагноз з упевненістю, але вважає, що у неї були прояви.
"Певний час мені снилися дуже дивні сни. Іноді мені снилися речі, які я бачила. Іноді мертві тіла. Але все це досить швидко припинилося", - розповідає вона.
Потім з'явилися фізичні прояви. У неї з'явилася кропив'янка. Іноді це трапляється й досі.
Існує величезна невідповідність між цінністю роботи Танг та її оплатою.
Вона каже, що іноді люди думають: "О, ти робиш цю неймовірно небезпечну роботу, але насправді не заробляєш жодних грошей. Чому ви продовжуєте це робити?".За її словами, її рухає "один з тих невидимих мотивів, які є у журналістів - і особливо у журналістів-фрілансерів, - які займаються цією справою".
Фрілансерам платять за кожне завдання, тому їхній заробіток може варіюватися. У той час як штатні журналісти отримують фіксовану суму грошей за кожний платіжний період, у фрілансерів може бути прибутковий місяць чи два, а потім менш прибутковий відрізок - стабільний дохід не гарантований. А оскільки багато новинних організацій стикаються з фінансовими труднощами, гроші, доступні для найму фрілансерів, часто скорочуються.
На додачу до мізерної компенсації, є ще й логістичний головний біль. Один з найбільших міфів про роботу журналіста-фрілансера, який займається висвітленням конфліктів?
"Що нас добре підтримують у тому, що ми робимо", - каже Танг.
Вона на гачку за те, що влаштовує своє житло і обходить ризики, коли виїжджає на завдання.
"Я маю робити все це сама, без радника з питань безпеки", - каже вона, маючи "дуже обмежений бюджет".
У фотожурналістиці також спостерігається помітний гендерний дисбаланс - чоловіків уже давно більше, ніж жінок.
Опитування "Стан новинної фотографії 2018", проведене World Press Photo Foundation та Університетом Стірлінга, включало відповіді 5 202 фотографів з більш ніж 100 країн світу в період з 2015 по 2018 рік.
"У попередніх звітах ми вже писали про гендерну нерівність у професійній фотографії в усьому світі, - йдеться у звіті. "Цього року в опитуванні взяла участь дещо більша частка жінок". У 2018 році 18 відсотків респондентів були жінками, що на 3 відсотки більше, ніж у 2015 році. Тим не менш, респонденти "залишаються в переважній більшості чоловіками, як і протягом усіх чотирьох років проведення дослідження".
Цього року майже 68% жінок-респондентів (126 фотографів) заявили, що стикаються з дискримінацією у своїй роботі фотожурналістів.
"Жінки-фотографи, які брали участь у нашому дослідженні, вважали, що найбільшими перешкодами на шляху до їхнього власного успіху та успіху інших жінок є сексизм у галузі, а також галузеві стереотипи та практики", - йдеться у звіті.
І все ж Танг не може піти. Частково тому, що вона розлючена. Вона розчарована тим, що люди втомлюються від історій про війну та новин про біженців.
"Це одна з речей, яка змушує мене продовжувати, тому що я відчуваю, що людям стає все менш і менш небайдуже", - каже вона.
Чи буде вона фотографувати конфлікти завжди? Зараз вона працю в тому числі в Україні...
