У ніч на п’ятницю Іран прокинувся від звуків найпотужніших авіаударів, які він пам’ятає з часів війни з Іраком 1980-х років. Більше ніж 200 ізраїльських літаків скинули сотні бомб по містах Ірану, спричинивши вибухи та колони диму, що застали людей зненацька. Багато хто, прокинувшись від гуркоту, вибігав на балкони й дахи, робив голосові нотатки й телефонні дзвінки рідним — частково в умовах нестабільного інтернету — намагаючись описати своє ставлення до подій.
Шакіба, 37-річна ерготерапевтка з Тегерана, розповіла в голосовому повідомленні, що готувалася до сну разом із двома котами, коли пролунали перші звуки вибухів. «Ми не були готові до цього, — зізналася вона. — Спочатку пролунав один вибух, потім ще кілька. Я вибігла на балкон — сусіди стояли на дахах і теж не розуміли, що відбувається».
Шакіба зателефонувала своїм пацієнтам — літній подружній парі, що не могла вибратися з дому через хвороби. За її словами, жінка плакала й говорила через сльози: «Я так злякалася, бо не можу рухатися». Вона намагалася заспокоїти їх, але сама не була певна, чи ці вибухи не повторяться.
Наступного ранку Шакіба записала ще одне повідомлення: «Я думаю про евакуацію з котами — це звучить смішно, але якщо буде повторення, мені потрібно знати, що робити». В описі побоювань людей із хронічними захворюваннями та дітьми з особливими потребами вона зазначила, що вони мають обмежені ресурси для порятунку.
Журналістка та правозахисниця Джіла Баніягооб, що працює в Тегерані, у телефонній розмові з «Нью-Йорк Таймс» розповіла про влучання ракети в житловий комплекс у районі Саадат-Абад, де мешкають викладачі столичних університетів. Після удару виникла потужна пожежа, і люди кидалися до виходів, спостерігаючи «страшні сцени крові, обпечених ніг та уламків». За офіційними повідомленнями Fars, до вечора загинули десятки мирних жителів і понад 300 дістали поранення, хоча точні цифри досі з’ясовують.
Економічний журналіст Бахман Ахмеді Емуа, який сидів за ґратами Евіну під час придушення журналістів у 2009-му, висловив думку, що до атак «непомітно долучилися західні та ізраїльські екстремісти». Він зазначив, що до ударів Іран вів мирні переговори з США і відчував економічне пожвавлення, тож нинішні події стали ударом по надіям пересічних громадян: «Люди платять ціну, — сказав він. — Як тільки ринки відкриються, ціни злетять, черги за бензином і хлібом стануть ще довшими».
У соцмережах іранці діляться аудіозаписами, у яких переплітаються звуки вибухів, сигналів повітряної тривоги та переривчастої музики телефоном. Хтось із жахом описує, як у випадку з дружиною пацієнта-невролога: «Вона майже серцевий напад отримала від цих гуркотів». Інші говорять про відлуння в їхніх будинках: шибки вибиває, стіни тремтять.
Серед мешканців Тегерана поширилася колективна тривога за найуразливіших: жінок, дітей, літніх, хворих. У кількох приватних телеграм-каналах медики радили припинити перегляд новин напередодні сну, аби зменшити ризик панічних атак. Волонтери та Червоний Хрест готуються до масового надходження психологічної й медичної допомоги внутрішньо переміщеним.
Ці авіаудари стали кульмінацією операції «Сила Лева», під час якої ізраїльські літаки придушили низку радіолокаційних станцій, командних центрів Корпусу вартових ісламської революції та понадднівний завод ізбагачення урану в Натанзі. У відповідь Іран запустив десятки ракет по Тель-Авіву та Єрусалиму, спричинивши щонайменше три смерті й понад 100 поранених. Цей обмін ударами загрожує перерости в широку регіональну війну.
У Тегерані вночі лунали вже не лише вибухи, а й гул безпілотників — люди бачили вогняні сліди на небі, що сигналізує про нову тактику двостороннього протистояння. Аналітики попереджають про ризик блокади судноплавства в Ормузькій протоці та ударів по нафтовій інфраструктурі, які здатні підірвати економічну стабільність країни.
Незважаючи на тиск і небезпеку, частина іранців вірить у здатність влади відбити удари й захистити місто. Інші ж не виключають масової евакуації до провінцій або за кордон, якщо головні міста перетворяться на зони бойових дій. Для багатьох ця ніч стала найстрашнішою за десятиліття, змінивши уявлення про безпеку та застерігши, що мир може обірватися в будь-який момент.
Ці голосові нотатки й дзвінки вражають щирістю й безпосередністю: вони фіксують реакцію людей, які не вміють і не можуть приховати страх, злість і розпач у розпалі військового конфлікту, який вони не розв’язували. В умовах штучного мовчання державних ЗМІ ця неофіційна хроніка стає неоціненним документом довіри до правди, яку передають безпосередньо з епіцентру подій.
