Ідея Дональда Трампа «купити» або навіть силою забрати Гренландію викликала шок у Європі, але аналітики вказують: США вже мають майже необмежений військовий доступ до острова. Малопомітна угода часів холодної війни фактично дозволяє Вашингтону діяти без радикальних політичних кроків.
Президент США Дональд Трамп аргументує інтерес до Гренландії питаннями національної безпеки. Він публічно згадує російські та китайські судна поблизу острова й наголошує на стратегічному значенні Арктики, проте чинна правова база вже відкриває США необхідні можливості.
Йдеться про оборонну угоду між США та Данією, підписану у 1951 році. Вона дозволяє американській стороні будувати, утримувати й експлуатувати військові бази, контролювати повітряні та морські операції і розміщувати персонал на території всієї Гренландії без формальної передачі суверенітету.
Експерти зазначають, що цей документ надає США «вільну руку». Формально Вашингтон має лише консультуватися з Копенгагеном і владою Гренландії у разі суттєвих змін. На практиці ж відмови майже не трапляються, якщо запити виглядають обґрунтованими з точки зору безпеки НАТО.
Історично коріння угоди сягає Другої світової війни, коли нацистська Німеччина могла використати острів як плацдарм. США тоді створили понад десяток баз і витіснили німецьку присутність. Після війни більшість об’єктів закрили, але ключова інфраструктура залишилася.
Сьогодні центральним американським об’єктом є космічна база Пітуфік, яка відстежує ракетні запуски через Північний полюс. Вона відіграє важливу роль у системі раннього попередження США, що робить Гренландію критичною ланкою глобальної оборонної архітектури.
У 2004 році угоду оновили, визнавши напівавтономний уряд Гренландії рівноправною стороною консультацій. Документ прямо підтверджує, що острів є частиною Королівства Данії, а будь-які зміни статусу мають враховувати волю місцевого населення.
Саме населення Гренландії різко виступає проти ідеї продажу. Опитування показують, що переважна більшість мешканців не підтримує американське поглинання. Прем’єр острова неодноразово заявляв, що країна не продається і сама визначатиме своє майбутнє.
Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен наголошує, що США вже мають достатні інструменти для посилення безпеки Гренландії. Вона вимагає припинити погрози й попереджає: силовий сценарій зруйнує міжнародний порядок і саму логіку НАТО.
Аналітики підкреслюють парадокс ситуації. Якщо США справді турбує безпека Арктики, вони можуть просто скористатися чинною угодою і збільшити військову присутність. Однак гучна риторика про «купівлю» або «захоплення» створює напруження без практичної необхідності.
Окрім військових мотивів, увагу Вашингтона приваблюють ресурси. Гренландія має значні запаси рідкісних і критичних мінералів, необхідних для сучасних технологій. Водночас експерти зазначають: для доступу до них не потрібно контролювати територію — достатньо інвестицій і договорів.
Місцева влада демонструє відкритість до бізнесу з різними партнерами, зокрема зі США та Європою. Це означає, що економічні інтереси можуть бути реалізовані без порушення суверенітету та без радикальних геополітичних кроків.
Ситуація навколо Гренландії оголила ширшу тенденцію. Риторика сили повертається у міжнародну політику, але старі договори часто дають більше можливостей, ніж гучні заяви. У випадку США і Гренландії правові механізми вже існують і працюють.
Для Європи ця історія стала сигналом уразливості. Формально союзники мають спільні угоди, але політичний тиск і непередбачуваність Вашингтона змушують переглядати уявлення про стабільність трансатлантичної безпеки.
У стратегічній перспективі питання Гренландії показує: контроль у XXI столітті не завжди означає володіння. Військові договори, економічні інструменти й доступ до ресурсів можуть бути ефективнішими за пряме захоплення територій, навіть у логіці нової імперської політики.
