Незалежність антикорупційної системи: між обіцянками і реальністю
Незалежність Національного антикорупційного бюро України — один із ключових елементів реформи правосуддя, що дозволяє говорити про довіру до державних інституцій. Однак останні події, пов’язані з новими законопроєктами, знову поставили під сумнів щирість політичної волі до збереження цієї незалежності. Резонансне обговорення довкола перевірок на поліграфі працівників НАБУ — лише один із симптомів глибшої проблеми.
Після появи президентського законопроєкту №13533, що стосується повноважень НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, суспільство і медіа забили на сполох. У ньому містилося положення, згідно з яким працівники, що мають доступ до державної таємниці, повинні протягом шести місяців пройти поліграф, організований Службою безпеки України. В умовах хронічної недовіри до спецслужб це було сприйнято як можливе втручання в автономію Бюро.
У відповідь НАБУ оприлюднило чітке роз’яснення: згідно з реальним змістом законопроєкту, функція перевірки на поліграфі залишиться за Управлінням внутрішнього контролю самого бюро. Це уточнення було надзвичайно важливим, оскільки дозволяло уникнути хибного враження про передачу контролю над НАБУ зовнішнім структурам.
Проте навіть після таких пояснень у суспільстві залишається глибоке занепокоєння. Згідно з логікою нового законодавства, хоч поліграф і не стане інструментом спецслужб, загальна тенденція до посилення зовнішнього тиску на антикорупційні органи є очевидною.
Поліграф як інструмент доброчесності чи політичного контролю?
У НАБУ наголошують: використання поліграфа — давня усталена практика, що є частиною внутрішньої культури доброчесності. Перевірки здійснюються в рамках службових розслідувань, а також при призначеннях і перепризначеннях. Це не новація, не тимчасовий експеримент, а органічна частина етичного коду бюро.
За офіційними даними, лише у 2024 році фахівці Управління внутрішнього контролю провели понад 200 психофізіологічних опитувань із використанням поліграфа. Ці процедури мають на меті не покарання, а профілактику порушень — інструмент для виявлення прихованих конфліктів інтересів, впливу зовнішніх структур, особистої заангажованості чи ризику витоку інформації.
Проте сам факт того, що у початковій версії законопроєкту зазначалося проведення поліграфу СБУ, викликає тривожні запитання. Чому в тексті з’явилося саме таке формулювання? Чи було це свідомою спробою розширити повноваження певної структури?
Кожен новий закон у сфері антикорупційної політики має розглядатися під мікроскопом, особливо з огляду на історію політичного впливу на силові органи. Довіра — крихка категорія, яку легко зруйнувати необережним формулюванням або непрозорими намірами.
Законопроєкт №13533: обіцянки зберегти незалежність і тривожні сигнали
Президентський законопроєкт, зареєстрований у Верховній Раді 24 липня, був позиціонований як крок до гарантування автономності НАБУ та САП. У промові після ухвалення суперечливого закону №12414, що фактично зробив антикорупційні органи залежними від рішень генерального прокурора, президент Зеленський пообіцяв врегулювати цю ситуацію новим законом.
Такі обіцянки прозвучали після хвилі протестів у багатьох містах України. Громадськість чітко дала зрозуміти, що поступки у питанні незалежності НАБУ є неприпустимими. Саме в цьому контексті президентська ініціатива мала стати своєрідним запевненням: незалежність буде захищена.
Однак формулювання про СБУ у контексті поліграфу викликало зворотну реакцію. Чи була це редакційна помилка? Чи навмисне внесена неоднозначність? У НАБУ поспішили з роз’ясненнями, намагаючись зменшити шкоду для репутації законопроєкту. Проте осад залишився.
Кожен подібний крок має супроводжуватись не тільки деклараціями, а й ретельно прорахованими юридичними механізмами. Українське суспільство вже не вірить у слова — тільки в дії та їхню послідовність.
Управління внутрішнього контролю НАБУ: останній бар’єр для тиску
У системі НАБУ саме Управління внутрішнього контролю є тим механізмом, що стримує можливі зловживання. Його функція — не лише виявлення недоброчесності, але й формування стандартів професійної етики, підтримка довіри всередині колективу.
Це особливо важливо у час, коли зовнішній тиск на незалежні інституції набирає нових форм. Якщо інструмент поліграфа перейде в руки зовнішніх органів — навіть формально — це автоматично створює потенційний канал впливу на персонал, а отже, і на рішення Бюро.
Збереження поліграфа в компетенції УВК — не дрібниця, а фундаментальне питання. Це не тільки юридичний нюанс, а запобіжник, який захищає антикорупційну систему від ерозії зсередини. У цьому сенсі офіційна позиція НАБУ має не лише інформативне, а й символічне значення.
Громадський контроль як запорука справжньої незалежності
Жоден закон не захистить незалежність, якщо не буде громадського запиту на її збереження. Протести, які охопили країну після ухвалення закону №12414, засвідчили: українське суспільство готове боронити антикорупційні здобутки. Це не абстрактна боротьба — це прямий виклик системі, що все ще шукає баланс між минулим і майбутнім.
Громадськість, медіа, правозахисники мають знову й знову повертатись до теми незалежності НАБУ. Кожна нова ініціатива повинна перевірятись на предмет прихованих ризиків. Поліграф — лише один із тестів. Насправді ж ідеться про куди ширший фронт: кадрову політику, доступ до справ, можливість втручання в оперативну діяльність.
Незалежність — це не стільки статус, скільки процес. І лише постійна напруга між владою та суспільством дозволяє втримати цю рівновагу. Як тільки суспільство послаблює контроль, політична система починає повертатись до старих практик.
Висновок:
Нові законодавчі ініціативи, що стосуються антикорупційних органів, мають оцінюватися не лише за намірами, а й за механізмами їх реалізації. Поліграф у межах НАБУ — це не просто перевірка, а символ внутрішньої відповідальності. Утримати цей інструмент під контролем бюро — означає зберегти крихкий баланс довіри. І в цій боротьбі кожне слово, кожен закон і кожне уточнення мають вагу.
