На початку вторгнення російська армія була на межі колапсу. Її танки знищувалися, солдати відступали, а кампанія виглядала приреченою. Проте Кремль не здався: Володимир Путін кинув усі ресурси держави на переозброєння, мобілізацію та перебудову економіки під війну. Це перетворило фронт на війну на виснаження, у якій Росія відчуває перевагу.
У 2022 році хаос і недоукомплектованість підрозділів дозволили Україні проводити успішні контрнаступи. Але вже з 2023-го Москва змінила підхід — модернізувала виробництво зброї, створила нові підрозділи, особливо у сфері безпілотних технологій, і почала щодня вербувати близько 1 000 солдатів.
Величезну роль відіграли фінансові стимули. Середня зарплата у Росії становить близько $900, тоді як військові отримують понад $2 400 на місяць, плюс підйомні $30 000, пільгові кредити, списання боргів і пенсії. За знищення техніки ворога чи захоплення територій передбачені додаткові виплати, а компенсації за тяжкі поранення сягають десятків тисяч доларів.
Після перших невдач Путін оголосив мобілізацію, призвавши 300 000 осіб і вербуючи ув’язнених. Згодом Кремль зробив ставку на добровольців, мотивованих грошима та пропагандою, яка представляла війну як шанс для «справжніх чоловіків» стати годувальниками сімей.
Економічна стійкість, підкріплена експортом енергоносіїв і золота, дозволила Росії підтримувати високий рівень витрат на армію. Близько третини федерального бюджету у 2025 році йде на оборону — це понад $170 млрд, утричі більше за українські витрати.
Виробництво зброї стало ключовим елементом стратегії. Заводи працюють цілодобово, збільшено випуск артилерійських снарядів із 250 000 у 2022 році до понад 1,3 млн у 2024-му, майже потроєно випуск ракет «Іскандер». Особлива ставка зроблена на дрони: на заводі в Єлабузі, збудованому на основі іранських технологій, Росія щодня виробляє близько 80 ударних «Герань-2» і запускає по Україні сотні безпілотників щотижня.
Військова тактика також зазнала змін. Замість великих танкових колон, які зазнавали катастрофічних втрат, російські війська перейшли до тактики дрібних мобільних груп, що оточують міста, поступово перерізають постачання і змушують захисників відходити, щоб уникнути оточення.
Виробництво безпілотників «Геран-2» на заводі в Єлабузі — Кадри з документального фільму на державному російському телебаченні
Ключовим кроком стало призначення у 2024 році нового міністра оборони Андрія Бєлоусова — економіста без військового досвіду. Він зробив ставку на технологічні рішення, налагодив постачання FPV-дронів і створив елітний підрозділ «Рубікон», який впроваджує нові методи ведення бою, зокрема використання дронів з оптичним кабелем, невразливих до перешкод.
Ці зміни дали результат у Вугледарі: після провалу штурмів у 2023 році росіяни за кілька місяців оточили місто, знищили логістику оборонців і взяли його менш ніж за добу. Аналогічна тактика використовується нині в Донецькій області та під час боїв у Покровську.
Втім, перевага Росії не безмежна. Втрати особового складу перевищують 230 000 загиблих, середній вік загиблих зріс із 28 до 38 років, що свідчить про дефіцит підготовлених кадрів. Багато новобранців мають проблеми зі здоров’ям і мінімальну військову підготовку.
Крім того, залежність від імпортних компонентів робить російське озброєння вразливим до санкцій і коливань у зовнішній політиці партнерів. Запаси радянської техніки вичерпуються, і виробництво нових танків чи бронемашин — процес тривалий та дорогий.
Попри ці виклики, Путін упевнений: його армія здатна витримати довше, ніж Україна та Захід. Саме ця впевненість формує жорсткі вимоги Москви — контроль над чотирма анексованими регіонами, відмова України від НАТО і обмеження її армії.
Якщо майбутні переговори з Дональдом Трампом не принесуть бажаного результату, Кремль готовий і далі тиснути силою. Для Путіна війна перетворилася на інструмент примусу, а воєнна машина — на головний козир у грі за «мир» на російських умовах.
