У центрі уваги світу сьогодні війна в Україні, де російська армія заявляє про поступове просування на сході. Але паралельно, за тисячі кілометрів, розгортається інша криза, що здатна боляче вдарити по геополітика Росії. У Малі російські сили стикаються з дедалі сильнішим наступом угруповання JNIM, пов’язаного з «Аль-Каїда».
Малі стало ключовою точкою опори Москви в Сахельському регіоні після того, як військова хунта розірвала співпрацю з Парижем і вигнала французька операція. Влада зробила ставку на Росію, запросивши спочатку ПВК Вагнер, а потім її державну наступницю Африка Корпус. Формально Кремль обіцяв стабільність, але реальність виявилася набагато складнішою.
Угруповання JNIM, що присягнуло на вірність «Аль-Каїда», обрало не фронтальні бої, а стратегію економічного та логістичного задушення. Бойовики блокують ключові маршрути, атакують паливні колони та вантажні конвої, фактично створюючи кільце навколо столиці Бамако. Таке «повзуче оточення» загрожує перерости у повноцінний державний колапс.
Російська присутність у Малі базується на силовому сценарії: поставки озброєння, важка техніка, інструктори, штурмові підрозділи Африка Корпус. Але проти гнучкої партизанської тактики JNIM цей підхід дає обмежені результати. Високі втрати урядових сил і російських найманців лише підривають легітимність місцевого режиму та авторитет Москви.
Ключовим тлом нинішньої кризи є спадщина багаторічних операцій Заходу. Після 2012 року французька операція спільно з партнерами змогла вибити джихадистів з великих міст Малі. Проте у віддалених районах Сахельський регіон лишився охопленим хронічною нестабільністю. Нездатність Парижа забезпечити сталий мир стала підставою для антифранцузьких настроїв.
Цими настроями вдало скористалася Росія. Кремль позиціонував себе як альтернативного гаранта безпеки, який не нав’язує умов, натомість пропонує «без політики, лише захист». Але практика показала, що ставка суто на військову силу, без роботи з соціальними коренями конфлікту, повторює помилки попередніх місій і посилює тероризм в Африці.
Війна в Україні створює додатковий контекст. Росії доводиться розподіляти ресурси між європейським театром бойових дій та африканськими фронтами. Формально Москва демонструє впевненість: у Малі розгорнуто близько двох тисяч військових і найманців, надано танки, реактивні системи та авіацію. Але цього виявляється недостатньо проти распорошеної мережі ісламські бойовики.
JNIM, на відміну від класичної повстанської групи, активно працює з місцевими громадами. Організація використовує давні етнічні, економічні та кланові зв’язки, щоб перетворюватися з «терористів» у де-факто політичного гравця. Вони послідовно розширюють підтримку серед різних племен, включно з чисельною етнічною групою бамбара, що традиційно асоціювалася з державою.
Саме цей соціальний вимір робить JNIM унікально стійким. У регіонах, де держава асоціюється з корупцією, репресіями та провалами, угруповання пропонує «альтернативне правосуддя», медіацію конфліктів і навіть базову економічну підтримку. Для частини населення це виглядає привабливішим, ніж слабкі та репресивні урядові структури.
Росія, як і раніше Франція, схильна відповідати на ці виклики жорсткою силою. Масові операції, авіаудари, спільні наступи з армією Малі, як правило, призводять до великих жертв серед цивільних. Це лише підживлює антиурядові настрої й підвищує привабливість JNIM. Так формується замкнуте коло, в якому без виміру політики силовий сценарій приречений.
Стратегічне значення Малі для Москви виходить далеко за межі однієї країни. Держава є ключовим членом Альянсу держав Сахеля, разом з Буркіна-Фасо та Нігером. У всіх цих країнах при владі військові режими, які зробили ставку на Росію та відвернулися від західних партнерів. Втрата Малі означала б удар по всьому російському проекту в Африці.
Слабкість держав у Сахелі створює прямі ризики для безпека Європи. Посилення JNIM та інших структур, пов’язаних з «Аль-Каїда» та ІДІЛ, загрожує новими хвилями біженців, розширенням каналів контрабанди та транзиту радикалів. У цьому сенсі те, що відбувається в Малі, має прямий зв’язок з європейською політикою безпеки так само, як війна в Україні.
Ще один важливий фактор — конкуренція між JNIM і осередками ІДІЛ у регіоні. На тлі протистояння з урядами вони ведуть власну «міжджихадистську» війну за контроль над територіями, ресурсами і рекрутами. У Буркіна-Фасо бої між JNIM та «ісламською державою в Сахелі» вже забрали сотні життів, змінюючи баланс сил незалежно від дій урядів.
У цьому хаосі російські війська опиняються не лише проти однієї структури, а проти динамічної екосистеми збройних акторів. Кожна помилка в операціях Африка Корпус може штовхати локальні групи в обійми радикалів. Водночас жорсткі методи придушення лише посилюють відчуття окупації серед частини населення, яке недавно виганяло французів за схожий стиль дій.
Цікаво, що паралельно JNIM активно веде інформаційну війну. Використовуючи соціальні мережі, месенджери та власні медіаструктури, угруповання подає свої атаки як «націлені проти хунти і росіян», а не проти мирних мешканців. Кадри спалених бензовозів та порожніх АЗС використовуються для підриву довіри до режиму та демонстрації «безсилля» Москви.
Росія, відома своєю майстерністю у гібридних операціях, в Африці наразі вимушена грати здебільшого роль грубої сили. Обмежені економічні можливості, відсутність масштабних інвестицій та слабкий розвиток інститутів роблять російську модель присутності у Малі вкрай вразливою. Все тримається на військовому контингенті й медійних жестах Кремля.
На цьому тлі згадка експертів про сирійський прецедент звучить як попередження. Там, де Москва довго здавалася непохитною опорою режиму, ситуація різко змінилася після прориву повстанців. У статті проводиться паралель: якщо Кремль не змусить малийську владу до політичних компромісів, він ризикує зіткнутися з «другою Сирією», але вже в Африці.
Для внутрішньої аудиторії Росії провал у Малі буде болючим ударом по образу глобальної сили. Кремль активно продає наратив, що попри війну в Україні Москва «повертається в Африку», витісняє Захід і пропонує нову архітектуру безпеки. Втрата Бамако або навіть частини півдня країни на користь джихадистів перекреслить цю картину.
Регіональна безпека в Сахелі вже сьогодні руйнується. Перекриті дороги, блокада пального, напади на цивільну логістику та місцевий бізнес формують економічну кризу, якою вміло користуються радикали. JNIM представляє себе як силу, здатну забезпечити «порядок», тоді як уряд і російська армія асоціюються з війною, репресіями та розрухою.
На тлі цього Париж, Брюссель і Вашингтон отримують амбівалентний сигнал. З одного боку, помітна неспроможність Москви закріпити успіх, з іншого — відсутність швидкої та привабливої альтернативи. Повернення французьких військ малоймовірне, а миротворчі місії ООН показали власні обмеження. У гру може увійти лише більш складна комбінація дипломатії, розвитку та точкової безпеки.
Для України ситуація у Малі — важливий елемент ширшої картини. Якщо Кремль буде змушений посилювати Африка Корпус, це означає відволікання частини ресурсів, кадрів та техніки від війни в Україні. Якщо ж Москва втратить вплив, це вдарить по її глобальному іміджу й посилить аргументи Києва, що Росія не здатна довго утримувати кілька фронтів одночасно.
Підсумок очевидний: просуваючись на окремих ділянках фронту в Україні, Росія втрачає ґрунт під ногами в Сахелі. У Малі силовий підхід ігнорує соціальні й політичні чинники, які живлять ісламські бойовики. Без зміни стратегії Кремль ризикує отримати не лише провал союзника, а й посилення «Аль-Каїда» та ІДІЛ у регіоні, що матиме наслідки для безпека Європи та всієї міжнародної системи.
