4 липня у Швейцарії був привід для радості — уряд вважав, що зумів домовитися з Вашингтоном про уникнення каральних мит. Президентка Карін Келлер-Зуттер та віцепрезидент Гі Пармелен були впевнені: економіка країни надто мала, щоб стати мішенню, а скасування промислових тарифів і багатомільярдні інвестиції фармгігантів Roche і Novartis давали Трампу «швидку перемогу».
Навесні і на початку літа відбулося понад 20 раундів переговорів з американською стороною. Швейцарія погоджувалася на поступки у сільському господарстві, спрощення доступу американських медвиробів та обмеження імпорту певних фармкомпонентів із Китаю. У Берні сприймали сигнали від команди Трампа як «зелене світло».
31 липня, за день до національного свята Швейцарії, Трамп несподівано звинуватив Келлер-Зуттер у «крадіжці» через торговельний дефіцит, який він довільно оцінив у $40 млрд. Попередні аргументи про баланс послуг і товарів, а також статус сьомого за величиною інвестора у США не подіяли.
1 серпня стало відомо: замість очікуваних 10% тарифів Швейцарія отримає рекордні 39% — удвічі більше, ніж ЄС. Остання спроба врятувати ситуацію — поїздка президентки до Вашингтона — закінчилася зустріччю лише з держсекретарем Марко Рубіо та повним ігноруванням з боку Білого дому.
Нові мита миттєво змусили компанії готуватися до релокації виробництва або призупинення поставок у США. Уряд залишив у Вашингтоні делегацію для спроб отримати послаблення, але міф про «швейцарську винятковість» у міжнародних переговорах зруйновано.
Келлер-Зуттер намагалася зберегти спокій, заявивши: «Швейцарія звикла до бур. Ми не даємо обіцянок, які не можемо виконати». Та критики вже звинувачують її у відсутності плану «Б» і небажанні дати Трампу символічну поступку, щоб зберегти ключовий ринок.
Цей епізод став уроком для Берна: у добу нестабільності навіть маленькі та заможні країни можуть опинитися під ударом, якщо надто довіряють дипломатичним умовностям і політичним сигналам без письмових гарантій.
