Джорджа Мелоні ще недавно подавалася як найзручніший для Дональда Трампа партнер у Європі. Їхня політична близькість будувалася на спільній критиці міграції, «воук»-порядку денного та демонстративному консервативному стилі. Для самої Мелоні це виглядало як дипломатичний актив.
Однак війна на Близькому Сході різко змінила цінність цього зв’язку. Те, що вчора здавалося перевагою, сьогодні стало джерелом ризику. В Італії, де суспільна думка переважно негативно ставиться до ударів по Ірану, дружба з Трампом уже не додає політичних балів, а навпаки створює незручні запитання.
Проблема для прем’єрки полягає не лише в зовнішній політиці. Криза збіглася з напруженою внутрішньою кампанією навколо судової реформи, яку опозиція подає як плебісцит про довіру до самої Мелоні. Саме тому будь-який її крок щодо Ірану автоматично читається і як тест на політичне виживання.
За оцінкою Дейком, саме в цьому перетині зовнішнього конфлікту й внутрішнього референдуму криється головна вразливість уряду Мелоні. Італія, Трамп, Іран, референдум, війна, опозиція та економіка злилися в один вузол, який уже не можна розв’язати лише обережною риторикою.
До нинішньої кризи Мелоні вважалася однією з найстабільніших прем’єр-міністерок повоєнної Італії. Її уряд тримався довше й рівніше, ніж багато попередників, а партія зберігала відчутну перевагу в національних опитуваннях. Саме тому теперішня турбулентність має для Рима особливо показовий характер.
Передвиборчий плакат на автобусі в Римі, що закликає проголосувати «проти» на референдумі щодо змін у судовій системі, який має відбутися пізніше цього місяця — Альберто Піццолі/Agence France-Presse — Getty Images
Найбільший удар завдала не тільки сама війна, а й спосіб, у який США почали діяти. За наведеними даними, Вашингтон розпочав бомбардування Ірану без повноцінних консультацій із європейськими союзниками, а Італія фактично опинилася серед тих, кого поставили перед фактом. Для уряду це принизливий сигнал.
Особливо болісно це виглядає на тлі багатомісячної розмови про те, що Мелоні нібито є «містком» між Трампом і Європою. Коли ж настав критичний момент, Рим не продемонстрував ані особливого доступу до Білого дому, ані реального впливу на рішення США. Опозиція отримала майже ідеальний аргумент для атаки.
Колишній прем’єр Маттео Ренці саме на це й натиснув, висміявши історію про привілейовані стосунки Мелоні з американським президентом. У його інтерпретації виявилося, що розрекламований канал до Вашингтона не спрацював у той момент, коли союзництво мало б мати практичну вагу, а не лише символічну оболонку.
Водночас сама Мелоні не може дозволити собі різкого розриву з Трампом. Її політична формула спиралася на поєднання атлантизму, консервативної ідентичності та прагматизму. Відкрите засудження США загрожувало б послабити цей баланс і вдарити по її міжнародному образу як передбачуваної для Заходу фігури.
Тому Рим обрав складну тактику дистанціювання без фронтального конфлікту. У парламенті Мелоні говорила про кризу міжнародного права, про руйнування спільного світового порядку, але уникала прямого засудження Трампа за удари по Ірану. Це дипломатично вивірений, але політично вразливий підхід.
Президент США Дональд Трамп (праворуч) і Джорджія Мелоні, прем’єр-міністр Італії — Кріс Клепоніс
З одного боку, Італія мусить зберігати координацію з партнерами по НАТО та виконувати оборонні домовленості з арабськими країнами Перської затоки. З іншого — італійське суспільство, за опитуваннями, переважно виступає проти війни. Саме ця розбіжність між союзницькою логікою і громадською думкою тисне на уряд.
Практичні рішення Рима показують ту саму подвійність. Італія погоджується допомагати союзникам оборонними засобами, надсилати кораблі для захисту Кіпру, посилювати безпекову присутність у регіоні, але наголошує: країна не бере і не збирається брати безпосередню участь у війні. Це межа, яку Мелоні намагається втримати.
У стратегічному сенсі така позиція виглядає раціональною. Вона дозволяє уникати враження повного розриву зі США, не провокує внутрішнього вибуху та лишає простір для маневру перед важливим голосуванням. Але що довше триває війна, то важче буде утримувати цю крихку рівновагу без політичних втрат.
Судовий референдум наприкінці місяця лише загострює проблему. Формально йдеться про зміну системи нагляду за прокурорами та суддями, але в політичній площині голосування дедалі більше перетворюється на оцінку самої Мелоні. Якщо підтримка просідатиме, зовнішньополітична обережність навряд чи врятує уряд від удару.
Саме тут війна з Іраном стає не зовнішнім фоном, а чинником внутрішньої кампанії. Для опозиції вона є доказом, що Мелоні не контролює обставини, не впливає на Трампа і не здатна захистити італійські інтереси. Для самої прем’єрки — це небезпечний сюжет, який здатен зіпсувати образ сильної й стабільної лідерки.
Прем'єр-міністр Італії Джорджія Мелоні збирається з'явитися на інавгурації новообраного президента Дональда Трампа. Пані Мелоні, консерватор, нещодавно відвідала пана Трампа в його маєтку Мар-а-Лаго у Флориді — Грем Дікі
Показово й те, що ще до нинішньої ескалації симпатії до Трампа в Італії слабшали. Протести через присутність американських силовиків на міжнародних подіях, негативна реакція частини публіки на представників нинішньої американської адміністрації — усе це свідчило, що «трампівський фактор» уже став токсичнішим, ніж раніше.
Тому нинішнє дистанціювання Мелоні від найближчого оточення Трампа можна тлумачити не як ознаку слабкості, а як спробу зберегти політичну ліквідність. Її завдання тепер — не поглиблювати особливі стосунки з Вашингтоном, а не дати цим стосункам зруйнувати внутрішню стабільність уряду та рейтинг коаліції.
Опозиція, однак, іде далі й вимагає чіткішої лінії. Критики наполягають: якщо Мелоні справді має привілейований контакт із Трампом, вона повинна публічно сказати йому, що удари по Ірану є помилкою, і працювати на припинення вогню. Відмова від такої чіткості трактується як мовчазна згода або політичний страх.
Сама прем’єрка поки дозволила собі лише окремі гуманітарні акценти, зокрема жорсткі слова після удару по школі в Ірані. Але цього недостатньо, щоб переконати внутрішніх опонентів у самостійності її курсу. У публічному сприйнятті вона все ще змушена виправдовуватися за близькість до президента США.
Важливо, що на цей момент Мелоні зберігає доволі високий особистий рейтинг. Проте навіть сильна стартова позиція не гарантує безпеки, якщо війна затягнеться, а економічні наслідки для Італії посиляться. Зростання цін, нервозність бізнесу, енергетичні ризики та втома виборців можуть швидко змінити настрій країни.
Спостерігати за вибухами поблизу міжнародного аеропорту Мехрабад у Тегерані після ударів цього місяця — Араш Хамуші
У цьому сенсі Іран став для Мелоні не лише зовнішньополітичним викликом, а й перевіркою всього її стилю управління. Досі він тримався на поєднанні ідеологічної виразності та прагматичної гнучкості. Але війна показує, що інколи гнучкість сприймається не як майстерність, а як небажання назвати речі своїми іменами.
Головний висновок полягає в тому, що Джорджа Мелоні вже не може беззастережно капіталізувати свою дружбу з Трампом. У нинішніх умовах цей зв’язок із політичного ресурсу перетворився на джерело тиску. І якщо війна на Близькому Сході затягнеться, саме дистанція від Вашингтона, а не близькість до нього, може стати для Рима питанням політичного самозбереження.
