Повномасштабна війна змусила партнерів України вкладати мільярди у зброю, енергетику та критичні послуги. Але разом із ресурсом прийшов страх повторення старих схем. Саме тому антикорупційний контроль став ключовою частиною домовленостей із донорами.
Особливо чутливими були державні компанії України, які керують потоками у енерго- та оборонному секторах. У мирний час ці структури часто називали «скарбничками еліт». У воєнна економіка масштаби ризиків виросли разом із ціною помилки.
Інструментом захисту мали стати наглядові ради, де незалежні експерти отримують реальний вплив на бюджети і керівництво. Концепція передбачала, що іноземні фахівці забезпечать більшість і не дадуть політичним групам захопити контроль над витратами.
Однак розслідування The New York Times стверджує, що за останні чотири роки цей запобіжник системно послаблювали. Механізми працювали із затримками, місця лишалися вакантними, а інколи ради взагалі не запускали. Так створювався простір для політичне втручання.
Класичним прийомом стали статутні зміни, які формально не виглядали як пряме порушення закону. Але вони звужували можливості нагляду і повертали вирішальне слово урядовим структурам. У результаті незалежність органів контролю перетворювалася на декоративну.
Найгучніша історія пов’язана з Енергоатом. За даними слідства, люди з близьких політичних та бізнесових кіл могли виводити великі суми через підрядні проєкти. Фігурує оцінка близько 100 млн доларів у підозрах щодо розкрадання і відмивання.
Штаб-квартира НАЕК «Енергоатом» у Києві, столиці України. Державна компанія опинилася в центрі корупційного скандалу — Ніколь Танг
У публічній риториці відповідальність часто покладали на нагляд. Але журналісти наголошують: саме влада спершу обмежила повноваження і затягнула формування ради. Тому звинувачення у «бездіяльності» виглядають як спроба змістити фокус.
Критичним фактором стало те, що одну посаду в раді Енергоатому залишили незаповненою. Для великих корпорацій це може здаватися технічним нюансом. Але у чутливих умовах війни такий дефіцит голосів паралізує кадрові та фінансові рішення.
Слідчі стверджують, що за доступ до контрактів могли вимагатися відкатні платежі до 15%. Це б’є по модернізації атомної інфраструктури і по довірі міжнародних партнерів до спроможності держави контролювати власні стратегічні активи.
Друга лінія розслідування відноситься до Укренерго. Колишній керівник компанії описує тиск із боку міністра енергетики щодо призначення людей із недостатнім досвідом. Раніше подібні вимоги стримувала сильна та незалежна рада.
Коли мандат ради завершувався наприкінці 2021 року, західні інституції подали короткий список кандидатів. Міністерство наполягло на фігурі поза цим переліком, і партнери погодилися. Згодом цей крок, імовірно, став прецедентом для інших рад.
Високовольтна електрична підстанція, пошкоджена російським ракетним ударом у 2022 році — Брендан Гоффман
Після початку вторгнення один із іноземних членів пішов з особистих причин. Українська сторона не заповнила вакансію, знявши ключовий баланс. У підсумку рішення про звільнення директора підтримав один із «незалежних» голосів, що викликало протест.
Реакція донорів лишалася обережною. Частину нових програм фінансування заморозили, але зобов’язання за чинними угодами виконували, щоб не виглядати такими, хто кидає Україну під час ударів по мережах. Саме так формувалася терпима модель ризику.
Ця практика напряму пов’язана з фразою фінансова допомога ЄС. Європейські уряди визнавали потребу у доброму врядуванні, але ставили пріоритетом оборону та стабільність тилу. Війна робила жорсткі санкції проти Києва політично складними.
Втім, розслідування попереджає про «ефект звикання». Якщо політичне втручання не має наслідків, воно стає нормою. Це поступово підточує довіра партнерів і робить кожну наступну програму підтримки складнішою для продажу виборцям у ЄС.
Окремий епізод стосується планів купівлі двох старих реакторів у Болгарії. Західні експерти та антикорупційні середовища сумнівалися у доцільності проєкту. Вони бачили ризик дорогої і сумнівно ефективної інвестиції для традиційно проблемної сфери.
Володимир Кудрицький, колишній генеральний директор Укренерго, у 2022 році. Адміністрація Зеленського почала втручатися в роботу компанії за кілька місяців до війни, сказав він — Ед Рам
Саме тут мала проявитися сила наглядових рад. Один із майбутніх незалежних членів планував вимагати аналіз і аудит. Проте старт роботи ради затягували під приводом суперечок щодо контрактів, винагород і страхування, що фактично зупинило контроль.
Цей кейс підкреслює, що енергетична безпека залежить не лише від ракетної оборони. Вона залежить від якості управління проєктами вартістю сотні мільйонів і від того, чи мають незалежні органи реальні важелі впливу на стратегію і персоналії.
Третя критична площина — Агентство оборонних закупівель. Його створили після скандалів із завищеними цінами, щоб підвищити прозорість витрат у сфері зброї та боєприпасів. Але від старту агентство часто діяло без повного складу нагляду.
Перша керівниця агентства заявляла, що відсутність контролю робила її вразливою до адміністративного тиску. Вона погодилася на сумнівні угоди із держвиробником, який не спромігся забезпечити якісні постачання. Публічний резонанс став ударом по репутації реформи.
Коли рада нарешті почала формуватися, міністерство зробило крок у бік розширення власних кадрових прав. Переписаний статут дав можливість послабити незалежну конструкцію. Згодом кворум було зірвано, а керівницю усунули рішенням політичного рівня.
У такій логіці реформа корпоративного управління виглядає як незавершена, а місцями відкотилася. Донори бачили у незалежних радах не лише «галочку», а механізм щоденної дисципліни витрат. Коли цей механізм ламається, зростає ціна довіри.
Пан Галущенко, праворуч, відвідує теплову електростанцію, зруйновану російським ракетним обстрілом в Україні у 2024 році — Євген Малолєтка
Енергоблок Хмельницької атомної електростанції у 2024 році. Як міністр енергетики, Герман Галущенко хотів купити два старі ядерні реактори російської конструкції в Болгарії та встановити їх на об'єкті — В'ячеслав Ратинський
Для закупівля озброєнь наслідки особливо небезпечні. Відсутність балансу між швидкістю і контролем відкриває простір для неефективних контрактів. А кожен провал на ринку боєприпасів означає ризики для фронту і додатковий тиск на союзників.
У матеріалі також згадано, що міжнародні аудитори та експертні групи фіксували проблему «стійкого втручання» в енергетичному секторі. Це не обов’язково означає доведене нецільове використання кожного євро. Але означає ослаблення інституційних гарантій.
Для України цей момент політично невигідний. Скандали у держсекторі слабшають аргументацію щодо інтеграція до ЄС, де питання верховенства права та управління держактивами вписані у логіку доступу до великих фондів і спільних інструментів безпеки.
Не менш чутливий контекст — вступ до НАТО. Альянс оцінює сумісність не лише армій, а й управлінських систем. Якщо оборонні та енергетичні бюджети виглядають надто залежними від політичної кон’юнктури, це дає козирі державам-скептикам.
Далі горизонтом стоїть відбудова України. Європейські фінансові інституції вже натякали, що без сильних інституційних бар’єрів у майбутньому складніше буде мобілізувати сотні мільярдів на інфраструктуру, житло, енергетику і промисловість.
Артилерійський підрозділ у Запорізькій області України у жовтні — Тайлер Хікс
Саме тому «довгострокові запобіжники» стають ключовим словом майбутньої дискусії. Захід захоче бачити не разові кадрові чистки, а стабільний процес відбору і захисту незалежних членів рад. Це вимога не моралі, а управління ризиком.
Зеленський прийшов у 2019 році з обіцянкою зламати схеми. Війна справді потребувала швидких закупівель і часткового спрощення процедур. Але розслідування ставить питання, чи не перетворилися тимчасові винятки на механізм закріплення старих практик.
Усередині країни зростає запит на відповідальність влади. Громадяни очікують, що ресурси воєнного часу не будуть використані для збагачення груп впливу. Саме тому суспільний контроль і робота антикорупційних інституцій залишаються критично важливими.
Зовнішній контур не менш складний. Коли американська увага до війни коливається, Європа стає ще важливішим фінансовим плечем. Це автоматично посилює вагу вимог щодо корпоративного управління і робить більш жорстким діалог про умови наступних пакетів.
Україна має шанс перетворити кризу на доказ здатності до самокорекції. Оновлення складів рад, прозорі конкурси, швидке заповнення вакансій і публічні звіти можуть відновити довіру. Для ключових секторів це буде сигналом зрілості держави.
Костянтинівка, що на сході України, у жовтні. Західні чиновники попереджають, що без надійних антикорупційних запобіжників Київ може не отримати сотні мільярдів, необхідних для відбудови країни після війни — Тайлер Хікс
Такі кроки важливі і для протидії російській пропаганді. Москва системно використовує тему корупції, щоб послаблювати підтримку України на Заході. Реальна прозорість витрат і зрозумілий контроль у держкомпаніях руйнують цей наратив ефективніше за заяви.
У короткостроковій перспективі централізація може спрощувати управління. Але в середньостроковій вона знижує якість рішень і підвищує внутрішні конфлікти навколо ресурсів. Це небезпечно для енергетики, де кожен проєкт має високий технічний і фінансовий ризик.
У довгому циклі на кону — післявоєнні інвестиції. Приватний капітал прийде лише туди, де правил дотримуються без огляду на політичну лояльність. Якщо інструменти нагляду асоціюватимуться з імітацією, бізнес обере інші ринки регіону.
Отже, історії навколо Енергоатом, Укренерго та Агентство оборонних закупівель показують системну вразливість моделі контролю у воєнний час. Вони також демонструють, що політична відповідальність не зникає через війну, а стає ще жорсткішою вимогою.
Повернення сили наглядовим органам — це не «подарунок Заходу», а стратегічний інтерес самої України. Без цього дорожчою стане і відбудова України, і шлях до ЄС, і довіра кредиторів. Війна закінчиться, а інституції залишаться визначати якість майбутнього.
