Війна між США, Ізраїлем та Іраном починає створювати небезпечний ланцюговий ефект на Близькому Сході. Однією з найбільш вразливих держав у цій геополітичній конфігурації залишається Ірак, де суперництво між Вашингтоном і Тегераном триває вже понад два десятиліття. Останні удари по базах Сил народної мобілізації — Popular Mobilization Forces (PMF) — викликали гостру реакцію Багдада і поставили під загрозу внутрішню стабільність країни.
PMF виникли у 2014 році як коаліція десятків іракських воєнізованих формувань, створених для боротьби з терористичною організацією «Ісламська держава». У той період ці підрозділи діяли разом із регулярною армією Іраку та відіграли ключову роль у зупиненні наступу джихадистів. Багато з них отримували підтримку з боку Ірану, що згодом стало джерелом політичних суперечок.
У 2016 році більшість формувань PMF була офіційно інтегрована до структури іракських сил безпеки. Проте частина груп, які зберегли тісні зв’язки з Іраном, фактично залишилися автономними. Саме ця неоднорідність перетворила PMF на складний політико-військовий механізм, який водночас є частиною держави і паралельною силою.
За попереднім аналізом газети «Дейком», удари по об’єктах PMF демонструють нову фазу конфлікту: тепер під загрозою опинилися не лише проіранські угруповання, а й підрозділи, формально інтегровані у державну систему безпеки Іраку.
Іракські посадовці заявляють, що протягом останнього тижня кілька баз PMF зазнали серії авіаударів. За словами джерел у сфері безпеки, відповідальність за ці атаки вони покладають на Сполучені Штати. Офіційного підтвердження з боку американського командування наразі немає — Центральне командування США (CENTCOM) відмовилося коментувати ситуацію.
Одним із найбільш резонансних ударів стала атака на базу поблизу міста Аль-Каїм на кордоні з Сирією. За даними представників PMF, унаслідок нічних ударів загинули щонайменше 15 осіб. Ще п’ятеро загинули під час іншого удару по об’єкту поблизу Кіркука.
Іракський прем’єр-міністр Мохаммед Шиа ас-Судані різко засудив ці атаки, назвавши їх загрозою для внутрішньої стабільності країни. За його словами, систематичні удари по позиціях PMF є спробою дестабілізувати ситуацію і спровокувати внутрішній конфлікт.
«Це не просто військове порушення, а відчайдушна спроба посіяти хаос і підірвати громадський мир», — заявив він.
Керівник Ради національної безпеки Іраку Касем аль-Араджі назвав удар по базі біля Аль-Каїма «боягузливим терористичним актом».
Водночас іракська влада не висловлює подібної реакції на удари по проіранських угрупованнях, які не входять до структури PMF. Ці групи регулярно атакують американські об’єкти в Іраку, включно з військовими базами, консульством США в Ербілі та посольством у Багдаді.
Таким чином, Ірак опинився у складній ситуації: з одного боку, уряд прагне зберегти стратегічні відносини зі США, з іншого — не може ігнорувати внутрішній політичний тиск від сил, пов’язаних з Іраном.
Особливо чутливою залишається ситуація на півночі країни. Іракський Курдистан, напівавтономний регіон, де розташована остання американська військова база, також став мішенню для атак проіранських угруповань. Там перебувають і курдські опозиційні сили з Ірану, які потенційно можуть розпочати повстанську діяльність проти Тегерана.
За оцінками іракських силовиків, нинішній обмін ударами може спровокувати нову хвилю внутрішнього насильства. У країні, де політична система досі балансує між різними центрами впливу — США, Іраном і місцевими фракціями — навіть локальні інциденти можуть швидко перерости у масштабну кризу.
У цьому контексті головний ризик для Іраку полягає у втраті контролю над власною територією. Якщо конфлікт між Вашингтоном і Тегераном продовжить ескалувати, країна може знову перетворитися на арену геополітичного протистояння, як це вже неодноразово відбувалося у попередні десятиліття.
Іракські посадовці наголошують, що їхня держава не повинна ставати полем для «зведення рахунків» між зовнішніми силами. Проте реальність показує інше: у нинішній конфігурації Близького Сходу Ірак залишається одним із ключових вузлів конфлікту, де будь-яка атака може мати наслідки далеко за межами країни.
