Переговори щодо іранської ядерної програми повертаються на перші шпальти світових ЗМІ. 11 травня у столиці Оману — Маскаті — відбувся четвертий раунд консультацій між офіційними представниками Ірану та США. Ці дискусії мають фундаментальне значення не лише для регіональної безпеки на Близькому Сході, а й для загальносвітового порядку ядерного нерозповсюдження.
Американську делегацію очолює Стів Віткофф — спецпредставник президента Дональда Трампа з питань Близького Сходу. З боку Ірану переговори веде заступник міністра закордонних справ Аббас Аракчі. Обидві сторони заявляють про свою відданість дипломатії, однак риторика, що супроводжує ці заяви, викликає чимало запитань.
Ключовим контекстом зустрічі є запланований візит президента США Дональда Трампа до Саудівської Аравії, Катару та Об'єднаних Арабських Еміратів з 13 по 16 травня. Цей регіональний тур супроводжується агресивною зовнішньою риторикою Вашингтона та намаганням зміцнити альянси проти Ірану. Переговори в Маскаті можуть бути останнім шансом уникнути відкритої ескалації.
Однією з головних тем стало питання об’єктів ядерної інфраструктури Ірану. США наполягають на демонтажі ключових об’єктів у Натанзі, Фордо та Ісфагані. На це Віткофф у розмові з Breitbart News прямо заявив: "Якщо переговори в неділю не принесуть результатів, ми підемо іншим шляхом".
Іран, у свою чергу, рішуче відкидає подібні вимоги. Аббас Аракчі у своєму зверненні наголосив, що право Ірану на збагачення урану є невід’ємним, а будь-яке обмеження має базуватись на повазі до суверенітету. Іранські посадовці підкреслюють, що вони відкриті до діалогу щодо обмеження масштабів ядерної програми, але не за рахунок її повного демонтажу.
З іншого боку, скасування економічних санкцій є пріоритетом для Тегерана. Учасники переговорів з іранського боку неодноразово зазначали, що готові йти на поступки лише за умови зняття обмежень, які завдають шкоди економіці країни. Саме це питання стало одним із головних джерел напруги у перемовинах.
Факт, що переговори відбуваються саме в Маскаті, не є випадковим. Оман традиційно виконує роль нейтрального посередника в складних геополітичних конфліктах. Країна має добрі відносини як з Тегераном, так і з Вашингтоном, і вже неодноразово допомагала налагоджувати комунікацію між ворогуючими сторонами.
Оманські представники виступають гарантами безпечного простору для діалогу, де навіть найгостріші питання можуть обговорюватися без тиску зовнішніх факторів. Це створює унікальне середовище для пошуку компромісу, хоча й не гарантує його досягнення.
Інформація, що просочується із переговорів, свідчить про значну напругу, проте й про збереження дипломатичних каналів. Це підтверджує, що, попри риторику з обох боків, жодна зі сторін не бажає прямого конфлікту.
Іран наполягає на виключно мирному характері своєї ядерної програми. Основними об'єктами, навколо яких точиться суперечка, залишаються Натанз — центр збагачення урану, Фордо — підземний ядерний комплекс, та Ісфаган — дослідницький центр із виробництва важкої води.
З технічної точки зору, ці об’єкти дозволяють Ірану здійснювати повний цикл ядерного паливного виробництва, що, у свою чергу, породжує занепокоєння серед країн Заходу. Побоювання полягають у тому, що такий потенціал може бути використаний не лише для мирних цілей.
Проте для Ірану ці об’єкти — символ національного суверенітету та наукового прогресу. Іранська влада неодноразово наголошувала, що країна не має наміру створювати ядерну зброю, але й не дозволить позбавити себе права на наукові дослідження.
На фоні переговорів зростає і напруга з боку Ізраїлю. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу заявив, що Ізраїль не дозволить Ірану здобути ядерну зброю, незалежно від результатів перемовин між Тегераном і Вашингтоном. Така позиція демонструє рішучість Ізраїлю діяти у разі провалу дипломатії.
Це створює додатковий тиск на обидві сторони переговорів, адже можливі односторонні дії Ізраїлю можуть призвести до масштабної ескалації в усьому регіоні. Переговори в Маскаті, таким чином, мають значення не лише для двосторонніх відносин між Іраном і США, але й для запобігання новому витку збройного конфлікту.
Четвертий раунд переговорів між Іраном і США є водночас надією і тривожним сигналом. Надією — тому що діалог триває і обидві сторони ще не втратили віру в дипломатичне вирішення. Тривожним сигналом — бо риторика ультиматумів та взаємних звинувачень продовжує домінувати в офіційних заявах.
Сьогодні йдеться не лише про технічні аспекти ядерної програми, а про майбутнє системи міжнародної безпеки. Успіх переговорів може відкрити нову еру стабільності, тоді як їх провал — стати каталізатором великого регіонального конфлікту.
У найближчі дні світ стежитиме за розвитком подій у Маскаті. Рішення, що приймаються за зачиненими дверима, можуть визначити долю цілого регіону і мільйонів його мешканців. І питання стоїть чітко: дипломатія чи зіткнення?
