Іран зіткнувся з найсерйознішою посухою за останні шістдесят років. Рівень води в головних дамбах, що живлять Тегеран, впав до критичних 5%. Близько десяти мільйонів мешканців столиці залежать від цих резервів, і тепер уряд запровадив нічне нормування подачі води, щоб хоч частково наповнити міські резервуари.
Президент Масуд Пезешкіян заявив, що якщо посуха триватиме ще місяць, країна може бути змушена евакуювати Тегеран. Це перший випадок у сучасній історії Ірану, коли на найвищому рівні розглядають сценарій переселення столиці через водну катастрофу.
Проблеми з водопостачанням загострилися після надзвичайно спекотного літа, яке супроводжувалося масштабними відключеннями електроенергії. Осінь виявилася ще гіршою: у Тегерані не випало жодної краплі дощу — вперше за сто років, за даними метеорологів.
Уряд знизив тиск у водопроводах у нічний час, щоб зменшити втрати через протікання й дозволити накопичити запаси. Державні ЗМІ повідомляють, що відключення відбуваються з опівночі до п’ятої ранку, хоча багато районів столиці вже стикаються з неплановими обмеженнями.
На тлі загострення ситуації в країні ширяться змови про «викрадення хмар» сусідніми державами. У соцмережах поширюють твердження, що Ізраїль або ОАЕ «відводять опади від Ірану». Вчені змушені публічно спростовувати такі чутки, хоча офіційні особи обережно додають, що «все можливо з розвитком технологій».
Міністерство енергетики оголосило про відновлення практики «засівання хмар» — розпилення частинок срібла йодиду для стимулювання опадів. Але експерти наголошують: метод не діє, якщо хмари не містять достатньої вологи, а нині атмосфера Ірану занадто суха.
Посуха лише частково є природним явищем. Екологи наголошують, що головна причина — десятиліття неефективного управління водними ресурсами. Масове буріння нелегальних свердловин, надмірне будівництво дамб та нераціональне сільське господарство виснажили підземні запаси.
Через надмірне використання підземних вод у Тегерані почалася небезпечна просадка ґрунту — до 300 міліметрів на рік, що у 60 разів перевищує безпечний рівень. Це створює загрозу для мостів, метро та будівель, особливо в південних районах міста.
Президент Пезешкіян неодноразово заявляв, що розглядає можливість перенесення столиці ближче до Перської затоки, де є доступ до відкритих вод. Але такий проєкт потребує колосальних ресурсів і може тривати десятиліття. Поки ж головним рішенням залишається економія й молитви.
Голова міської ради Тегерана закликав громадян «повернутися до традицій» — виходити в пустелю й молитися про дощ. І хоча це виглядає символічно, багато іранців сприймають це всерйоз, вбачаючи в небесах останню надію на порятунок.
Науковці, серед яких експерт з водних систем Німа Шокрі з Технологічного університету Гамбурга, вважають, що Іран потребує радикальної реформи управління водою. Замість хаотичних проєктів різних міністерств необхідно створити єдину політику, що узгоджує енергетику, сільське господарство й клімат.
Сучасні технології — штучний інтелект і супутниковий моніторинг — могли б допомогти створити ефективну систему обліку води. Але для цього Ірану довелося б зняти міжнародну ізоляцію і налагодити співпрацю з іншими країнами, що наразі малоймовірно через санкції ООН.
Аналітики наголошують, що нинішня криза є наслідком не лише природних факторів, а й політичних. Роками уряд зосереджувався на геополітичних питаннях, залишаючи водне господарство без реформ. Тепер же країна стикається з перспективою гуманітарної катастрофи в серці власної столиці.
Для простих іранців дефіцит води стає новою нормою. Люди звикають запасати воду в каністрах, обмежувати миття та приготування їжі. У деяких районах навіть з’явився «чорний ринок» бутильованої води, ціни на яку зростають щодня.
Попри обіцянки влади, прогноз невтішний: рівень опадів узимку очікується на 40% нижчим за середній. Якщо ситуація не зміниться, Ірану доведеться вводити повномасштабне нормування по всій країні — від Ісфагана до Мешхеда.
Іранська водна криза стає попередженням для всього регіону. Без системної реформи, модернізації сільського господарства та обмеження будівництва дамб, Близький Схід може зіткнутися з новою формою конфлікту — «війнами за воду».
Тим часом у Тегерані вечорами гасне світло й слабшає тиск у кранах. Люди виходять на вулиці й дивляться в небо, сподіваючись побачити хоч кілька хмар. В умовах, коли наука безсила, молитва стає єдиним способом залишатися надією живими.
