Іспанія, як єдиний член NATO, який не погодився подвоїти витрати на оборону до рівня 5 % ВВП, продовжує відстоювати власну модель соціальних програм.
Для прем’єра Педро Санчеса ключовим стало питання: куди спрямувати обмежений бюджет — у зовнішню політику та військові потреби чи в підтримку пенсіонерів і молодих сімей?
Мадрид опинився між двох вогнів: з одного боку — страх перед нарощуванням сили Росії, з іншого — гостра нестача доступного житла та дефіцит соціального захисту.
Урядовці вважають, що різке збільшення військових видатків підірве довіру до правлячої коаліції, де ліві партнери наполягають на збереженні фінансування охорони здоров’я та освіти.
«Ми можемо збільшити бюджет на оборону до 2,1 % — не більше, не менше», — заявив Санчес перед зустріччю з союзниками. Цей компроміс став каменем спотикання.
Підтримку урядові висловлюють пенсіонери та молодь, що потерпають від зростання цін на оренду та дефіциту шкіл. Вони вважають, що безпека суспільства полягає не лише в гарматах.
З іншого боку промисловці оборонної галузі обіцяють створити понад 22 000 робочих місць, якщо Іспанія віддасть перевагу контрактам із Пентагоном та Європейською оборонною агенцією.
Незважаючи на це, соціалісти в кабінеті Сірі Рего переконані, що куди важливіше профінансувати молодіжні гуртожитки та програми подолання безробіття.
Минуле диктатури Франко формує історичне небажання громадян посилювати армію. Досі пам’ятають, як військова машина придушувала демократію.
У конфлікті за витрати вирішальною може стати позиція Конгресу: найближчим тижнем депутати мають обговорити проект закону про бюджет оборони.
Західна Європа з тривогою спостерігає: Іспанія та Португалія ризикують стати «слабкою ланкою» в євроатлантичній безпеці, якщо не вирівняють стандарти.
Суперечки в Мадриді включають й перспективу посилення охорони Ceuta та Melilla, іспанських анклавів у Північній Африці, які можуть опинитися під тиском Марокко.
Сенатор Фернандо Отасу застерігає, що без солідної військової присутності Іспанія не зможе розраховувати на захист Альянсу за статтею 5 у випадку агресії.
У той же час колишній головний стратег оборони Хуліо Родрігес ставить питання про пріоритет «гуманітарної** безпеки**»: чи краще будувати лікарні, аніж купувати нові танки?
Єврокомісія та США попереджають про необхідність кроків до рівня 2,5–3 % ВВП, щоб зменшити залежність від Пентагону та посилити спроможності ЄС у сфері безпеки.
Іспанські політики відзначають, що ставка на соціальні програми забезпечує внутрішню стабільність, адже чимало сімей живуть на межі бідності.
Аналітики Oxford Economics попереджають: без достатніх військових резервів південне узбережжя Іспанії може стати вразливим до транзитних потоків нелегалів та контрабанди.
Натомість Мадрид підтримує створення гібридних спільнотних сил реагування за участі миротворців і прикордонників для патрулювання узбережжя.
Уряд планує інвестувати у кібербезпеку: створити національний Центр реагування на загрози й зміцнити електронні кордони, захищаючись від гібридних атак.
Головна дилема полягає у тому, чи достатньо профінансувати модернізацію існуючих батальйонів, чи відкрити рахунок на закупівлю новітніх винищувачів.
Соціальні опитування показують: 65 % громадян готові витратити додаткові кошти на безпеку, якщо не постраждають школи та лікарні.
Прихильники жорсткішого курсу планують шантажем погрожувати конфліктом усередині коаліції, якщо оборонний бюджет залишиться на рівні 2 %.
Прем’єр Санчес намагається збалансувати інтереси міністрів оборони та соціальних відомств, аби зберегти довіру виборців і уникнути дострокових виборів.
У перспективі Іспанія може приєднатися до спільного європейського Оборонного фонду і частково перекласти витрати на співфінансування з Брюсселем.
Поки що рішення Мадриду демонструє: Іспанія готова платити національною валютою — збереженням соціальної згуртованості та підтримкою вразливих верств — а не лише купюрами на військо.
