Січень 2025 року увійде в історію як день, коли двоє непримиренних політичних суперників — президент США Джо Байден і обраний президент Дональд Трамп — знайшли спосіб співпрацювати заради спільної мети. Менш ніж за тиждень до передачі влади у Вашингтоні, вони змогли досягти історичної угоди про припинення вогню між Ізраїлем та ХАМАСом. Ця угода, яка набула чинності в неділю, знаменує завершення одного з найбільш руйнівних конфліктів у Газі за останні десятиліття та передбачає звільнення заручників, які перебували в полоні 15 місяців.
Цей результат став не лише важливим дипломатичним проривом, але й унікальним випадком співпраці між двома президентами США у критичний момент передачі влади. Проте, попри спільну роботу, питання про те, хто заслуговує на більшу частину заслуг, залишається джерелом гострих суперечок.
Пан Байден сказав, що обидві команди працювали разом над угодою, але щетинився над питанням, хто заслуговує на це. Піт Марович
Політичні вигоди для обох сторін
Співпраця Байдена і Трампа була зумовлена не лише прагненням до миру, але й політичними розрахунками. Для Байдена укладення угоди стало можливістю завершити свою каденцію на високій ноті. Як президент, який стикався з численними кризами, зокрема і війною в Україні, Байден прагнув залишити після себе спадок лідера, який досяг значущого дипломатичного успіху на Близькому Сході.
Для Трампа ця угода стала не менш важливою. Вступаючи на посаду президента вдруге, він прагнув очистити політичний порядок денний, щоб зосередитися на реалізації своїх внутрішньополітичних пріоритетів. Конфлікт у Газі становив ризик стати перешкодою для його адміністрації, особливо враховуючи його давні тісні зв’язки з Ізраїлем. Досягнувши угоди перед інавгурацією, Трамп міг продемонструвати свою рішучість і здатність досягати результатів ще до формального початку другого терміну.
Як вдалося досягти угоди?
Робота над угодою про перемир’я розпочалася задовго до початку січня 2025 року. Адміністрація Байдена протягом 15 місяців намагалася знайти компроміс між ізраїльською стороною, яка прагнула завершити військову кампанію проти ХАМАСу, та палестинськими переговірниками, які вимагали припинення блокади і звільнення заручників.
Особливу роль у переговорах відігравав Бретт МакГерк, координатор Байдена по Близькому Сходу. Його команда неодноразово намагалася переконати обидві сторони у важливості припинення насильства. Проте саме наближення інавгурації Трампа додало переговорному процесу необхідної інтенсивності.
Трамп, який відомий своїми різкими заявами та жорстким стилем ведення переговорів, активно використовував свій імідж, щоб натиснути на обидві сторони конфлікту. Його спеціальний посланник Стів Віткофф працював разом із командою Байдена, допомагаючи завершити угоду. За словами очевидців, ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу, який користувався підтримкою Трампа під час його першого терміну, зрозумів, що новий президент може зайняти жорсткішу позицію, якщо конфлікт продовжиться.
Прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху (середній) протягом останніх місяців працював над відновленням своїх стосунків із паном Трампом. Даг Міллс
Перемир’я як політичний інструмент
Попри співпрацю, боротьба за політичні дивіденди почалася одразу після оголошення угоди. Трамп першим повідомив про досягнення перемир’я у соціальних мережах, заявивши, що цей "епічний договір" став можливим завдяки його "історичній перемозі на виборах". Його заява залишила враження, що саме він став головним автором угоди.
Байден, зі свого боку, зберіг стриманість, наголошуючи, що угода була результатом багатомісячної роботи його адміністрації. "Це саме та угода, яку ми запропонували ще у травні", — зазначив він під час пресконференції. Водночас Байден визнав, що його команда свідомо працювала з командою Трампа, щоб забезпечити "єдиний голос Америки" під час переговорів.
Проте дії ізраїльського прем’єра Нетаньягу продемонстрували, кого він вважав своїм головним союзником. Нетаньягу спочатку подякував Трампу за його "рішучі заяви" і лише згодом, побіжно, згадав про допомогу Байдена.
Чи може ця співпраця стати прецедентом?
Експерти вважають, що цей унікальний випадок співпраці навряд чи стане основою для нової моделі відносин між політичними опонентами у США. Мара Рудман, колишня заступниця спеціального посланника з питань миру на Близькому Сході, зауважила: "Це приклад того, як політичні інтереси збіглися з необхідністю зробити правильний вибір". Проте історичний досвід, зокрема передача влади від Герберта Гувера до Франкліна Рузвельта чи останні години президентства Джиммі Картера, показує, що подібні випадки співпраці залишаються винятковими.
Що означає перемир’я для Близького Сходу?
Укладена угода не лише поклала край насильству в Газі, але й подарувала надію на звільнення заручників, які перебували у полоні понад рік. Проте довгострокова стабільність у регіоні залишається невизначеною. Конфлікт у Газі виявив глибокі проблеми, які не можуть бути вирішені лише перемир’ям.
Святкування оголошення про припинення вогню в Рамаллі, Західний берег. Афіф Аміре
Для міжнародної спільноти ця угода стала нагадуванням про те, що лідерство США все ще має значний вплив на глобальні конфлікти. Проте головним питанням залишається: чи зможе ця співпраця Байдена і Трампа залишити після себе тривалий дипломатичний спадок, чи стане лише короткочасним епізодом в історії?
Історичне перемир’я в Газі стало унікальним моментом, коли політична доцільність змусила двох ідеологічних супротивників працювати разом. Попри розбіжності, Байден і Трамп змогли досягти результату, якого очікував увесь світ. Хто заслуговує на більшу частину заслуг — питання, що залишатиметься предметом дебатів. Але факт залишається фактом: без співпраці двох президентів ця угода могла б так і не відбутися.