Завершення слідства відкриває шлях до фінального етапу одного з наймасштабніших антикорупційних проваджень в історії України.
Гроші як знаряддя впливу: як працювала схема
Національне антикорупційне бюро України разом із Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою завершили досудове розслідування у справі, що стосується привласнення понад 9,2 млрд грн коштів ПАТ КБ «ПриватБанк». У центрі подій – група високопосадовців банку, яких, за версією слідства, очолював Ігор Коломойський, що на той час займав посаду голови Дніпропетровської ОДА.
Схема, яку встановили слідчі, почала діяти на початку 2015 року – періоду нестабільності, коли довіра до фінансових інституцій була критично важливою. Саме тоді, згідно з матеріалами справи, розроблено план, метою якого було використання ресурсів банку для фінансування контрольованої офшорної структури. За задумом, кошти мали бути спрямовані на підвищення частки Коломойського в капіталі банку, фактично – через обман клієнтів і держави.
Основою схеми став фіктивний викуп облігацій за завищеною вартістю. Понад 9,2 млрд грн було переведено з балансу банку на рахунки підконтрольної компанії. Таким чином, формально відбулася «ринкова операція», але її суть полягала в штучному виведенні коштів на користь приватного гравця.
Від офшорів до особистого рахунку
Проте справа не обмежилася лише прямими виплатами. Щоб легалізувати отримані гроші, частину суми, понад 446 млн грн, перекинули через три компанії, що мали вигляд незалежних юридичних осіб. Використано класичну методику – операції з купівлі-продажу цінних паперів. Подібний фінансовий камуфляж створює ілюзію правомірності, але у справі ПриватБанку цей хід став одним із ключових доказів системного шахрайства.
Згодом кошти опинилися на рахунках ще двох організацій, після чого – вже безпосередньо на особистому рахунку головного фігуранта справи. Ці гроші він використав для внеску до статутного капіталу банку. Таким чином, було виконано формальні вимоги Національного банку України, однак сам механізм набуття цих коштів має всі ознаки злочину.
Цей ланцюг транзакцій став не лише технічною операцією, а й свідченням контролю над усіма етапами банківського механізму – від стратегічних рішень до буденних бухгалтерських записів.
Група, що керувала зсередини
До організації схеми було залучено п’ятьох високопосадовців, які на той момент обіймали ключові посади в ПриватБанку. Серед підозрюваних – колишній голова правління, директор департаменту міжбанківського дилінгу, заступниця голови правління, директорка казначейства, начальниця департаменту підтримки міжбанківських операцій, а також заступниця керівника департаменту з обслуговування рахунків ЛОРО банків-кореспондентів.
Задіяні особи мали доступ до критичних елементів фінансового механізму банку. Їхній вплив дозволяв безперешкодно проводити внутрішні трансакції, погоджувати сумнівні операції, а головне – приховувати від стороннього ока суть оборудок.
Дії фігурантів кваліфіковано за кількома статтями Кримінального кодексу України: ст. 191 (привласнення або розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем), ст. 209 (легалізація доходів, одержаних злочинним шляхом), ст. 366 (службове підроблення). Це лише правова оболонка, за якою стоїть найболючіше: зловживання довірою мільйонів вкладників, маніпулювання державними гарантіями, обман суспільства.
Справи минулих років: масштаб проблеми
Нинішній епізод – уже четвертий у справі ПриватБанку. За попередніми результатами, НАБУ і САП зібрали достатньо доказів у трьох інших епізодах. У жовтні 2023 року обвинувальний акт передали до суду. Це стало першим формальним кроком до притягнення до відповідальності ключових фігурантів схеми.
Раніше, ще у лютому 2021 року, підозри висунули у справі про розтрату 136 млн грн через схему страхових виплат. У березні того ж року додали ще один епізод – про розтрату майже 315 млн доларів США за допомогою акредитивної схеми. У вересні 2022 року з’явилася нова підозра: цього разу – через розтрату 85,2 млн грн.
Ця серія справ ілюструє системність зловживань, які відбувалися всередині фінансової установи. Фактично, ПриватБанк функціонував як приватна скарбничка для реалізації особистих інтересів обмеженого кола осіб. Це стало можливим завдяки відсутності ефективного нагляду, а також політичному впливу власників на регуляторів і контролюючі органи.
Держава проти впливу: правові перемоги
Одночасно з кримінальними провадженнями тривають судові процеси, в яких держава відстоює своє право на власність і стабільність фінансової системи. Так, 26 лютого 2025 року Касаційний адміністративний суд підтвердив неможливість повернення ПриватБанку попереднім власникам. Це рішення поставило крапку в тривалому процесі оскарження націоналізації, яка відбулася в грудні 2016 року.
Також, у травні цього року, Печерський суд Києва продовжив тримання під вартою для Ігоря Коломойського у ще одній гучній справі – щодо вбивства юриста Сергія Карпенка. Прокурори клопотали про продовження арешту ще на 60 днів без права на заставу, і суд задовольнив це прохання.
5 червня 2025 року Верховний Суд України залишив у силі рішення про примусове відчуження акцій «Укртатнафти» у власність держави, відмовивши у задоволенні касаційної скарги компанії Relix Services Ltd. Це рішення зміцнило правову позицію держави у процесах щодо стратегічних підприємств.
Символ системної боротьби
Справа ПриватБанку – це не лише про гроші, банківські операції чи юридичну відповідальність. Це символ боротьби за нову Україну. За державу, де особисті інтереси більше не можуть переважати над інтересами мільйонів громадян. Де право – це не фікція, а реальний інструмент справедливості.
Фінансова афера такого масштабу не могла відбутися без мовчазної згоди багатьох: службовців, політиків, чиновників. Але її розкриття – результат поступової, наполегливої роботи, що триває вже майже десятиліття. І тепер ми бачимо наслідки: конкретні прізвища, конкретні підозри, конкретні судові справи.
Майбутнє цієї справи визначить не лише долю Ігоря Коломойського та його оточення. Воно стане сигналом для всіх, хто досі вважає, що великі гроші можуть захистити від відповідальності. Україна змінюється. І право бути чесною державою – вона виборює крок за кроком.
