Європейський Союз знову зіткнувся з проблемою, яка для Брюсселя стала майже хронічною: одна держава-член блокує рішення, критично важливе для України. Ідеться про пакет фінансової допомоги обсягом €90 млрд, який Київ очікує вже навесні.
Публічно керівництво ЄС продовжує демонструвати впевненість. Урсула фон дер Ляєн заявила, що Союз надасть позику «так чи інакше». Але за цією політичною риторикою дедалі виразніше проступає інша реальність: швидкого і чистого механізму обійти Угорщину немає.
Формально Євросоюз ще в грудні 2025 року погодився надати Україні €90 млрд на 2026–2027 роки, тобто приблизно дві третини прогнозованих фінансових потреб Києва. Йдеться не лише про бюджетну стабільність, а й про оборонні витрати та закупівлю необхідного обладнання.
За попереднім аналізом Дейком, нинішня криза оголює головну слабкість європейської моделі підтримки України: політична воля більшості країн ЄС наштовхується на процедурну архітектуру, у якій один уряд може перетворити термінову допомогу на інструмент торгу.
Парадокс у тому, що базовий каркас позики вже погоджено. Рада ЄС 4 лютого затвердила свою позицію щодо правової рамки фінансування України, причому через процедуру enhanced cooperation, тобто за участю 24 держав. Перший платіж планували провести на початку другого кварталу 2026 року.
Але саме тут починається найважливіша юридична пастка. Частину кроків можна провести через посилену співпрацю, проте інші елементи все одно впираються у процедури, де потрібна ширша згода або принаймні відсутність політичного блокування. Саме на цьому етапі і з’являється Угорщина.
Будапешт спочатку погодився з ідеєю великої позики для України, але згодом Віктор Орбан фактично відступив. Тепер його уряд пов’язує розблокування фінансування з іншим питанням — відновленням поставок російської нафти до Центральної Європи через нафтопровід «Дружба».
Стефані Лекок
Так фінансова допомога Україні стала заручницею енергетичного конфлікту. Для Орбана історія з «Дружбою» — не тільки питання сировини, а й частина передвиборчої стратегії. AP повідомляє, що напередодні виборів угорська влада посилює антикиївську риторику та робить тему енергії центральною.
Президент Європейської ради Антоніу Кошта закликав використати всі інструменти договорів, аби не допустити шантажу з боку однієї держави. Але політична рішучість тут не тотожна юридичній можливості. У Брюсселі говорять про статтю 7, однак шансів швидко задіяти її практично немає.
Причина проста: навіть санкційний або дисциплінарний сценарій проти Будапешта теж вимагає широкої підтримки всередині Союзу. А в реальному розкладі Брюссель не може бути певним, що всі уряди, зокрема близькі до Орбана чи обережніші щодо конфлікту, підтримають жорстке відсторонення Угорщини.
Саме тому в центрі переговорів опинився не суд чи санкційний інструмент, а труба. Нафтопровід «Дружба», який постачає російську нафту до Угорщини та Словаччини через українську територію, з початку року працює з перебоями. Київ каже, що причина — російські удари та ризики для ремонтних бригад.
Угорщина та Словаччина натомість наполягають, що Україна блокує відновлення постачання з політичних мотивів. Саме тому вони просувають ідею інспекційної або fact-finding місії ЄС, яка мала б перевірити реальний стан пошкодженої ділянки та встановити, чи можливий ремонт.
Єврокомісія вже назвала таку місію «позитивним кроком». Речниця Анна-Кайса Ітконен підтвердила, що Брюссель вітає готовність Угорщини прийняти висновки такої перевірки. Проте між політичним наміром і реальною поїздкою в небезпечну зону лежить велика дистанція.
Аттіла Кішбенедек
Організація місії ускладнюється безпековою ситуацією, а також боротьбою за контроль над самим форматом перевірки. Будапешт і Братислава хочуть впливати на склад делегації, а Україна не зацікавлена в перетворенні технічної місії на політичну виставу під диктовку двох урядів, близьких до Москви.
Найделікатнішим є те, що Володимир Зеленський, схоже, уже визнає: ремонт «Дружби» може виявитися єдиним практичним способом розморозити європейські гроші. Раніше він прямо говорив, що не бачить сенсу в роботах, які можуть коштувати життів українським працівникам під російськими ударами.
Проте в останніх заявах український президент дав зрозуміти: якщо без відновлення труби €90 млрд так і залишаться заблокованими, Київ може піти на цей крок, нехай і без ентузіазму. Це дуже показова зміна тону — від принципової відмови до вимушеного прагматизму.
У цій точці історія виходить далеко за межі однієї позики. Перед нами не лише суперечка про гроші, а тест на те, чи здатен ЄС ухвалювати стратегічні рішення під час війни, коли частина членів блоку продовжує жити у власній енергетичній і політичній логіці.
Для України ризик особливо високий, бо часовий горизонт дуже вузький. Єврокомісія та Рада ЄС орієнтувалися на перший платіж на початку другого кварталу, тобто фактично у квітні. Саме на цей період Київ розраховує як на момент критичного покриття фінансового розриву.
Структура самої програми теж важлива. Із €90 млрд близько €30 млрд мають піти як макрофінансова підтримка бюджету, а ще €60 млрд — на оборонні потреби, включно з інвестиціями у виробничі потужності та закупівлю військової продукції. Тобто йдеться не про абстрактний резерв, а про ресурс виживання.
У ЄС не так багато інших варіантів, і Україна та її союзники можуть підірвати аргументи Угорщини, дозволивши нафті текти — Тетяна Джафорова
Варто звернути увагу і на іншу деталь. Рішення Ради ЄС спеціально передбачає, що Чехія, Угорщина та Словаччина не нестимуть додаткового бюджетного навантаження, якщо не беруть участі в enhanced cooperation. Отже, конфлікт уже давно вийшов за межі суто фінансового внеску.
Це означає, що угорське вето сьогодні є радше політичним важелем, ніж спробою захистити власний бюджет. Орбан використовує переговори з Брюсселем як платформу для внутрішньої кампанії, а суперечку з Україною — як доказ своєї «суверенної» лінії на противагу решті Євросоюзу.
Для Брюсселя така ситуація ще й репутаційно небезпечна. Після багатьох заяв про стратегічну автономію, оборонну координацію і незламну підтримку Києва ЄС ризикує знову показати, що навіть у момент великої війни не здатен повністю нейтралізувати шантаж однієї столиці.
Саме тому навколо саміту 19–20 березня формується особливе очікування. Проєкт висновків, про який повідомляли медіа, вже містив оптимістичну формулу про очікування першого траншу на початку квітня. Але між дипломатичною мовою проєктів і реальною розв’язкою досі зберігається небезпечний розрив.
Найімовірніший сценарій на цей момент виглядає так: Єврокомісія дотискатиме технічну місію щодо «Дружби», Україна — під тиском часу — шукатиме спосіб не втратити гроші, а Орбан спробує продати будь-який компроміс як власну перемогу над Брюсселем і Києвом.
У підсумку історія з €90 млрд показує відразу кілька речей. По-перше, ЄС здатен мобілізувати величезну фінансову допомогу, але не завжди здатен швидко її провести. По-друге, Угорщина і Віктор Орбан зберігають силу вето. По-третє, Україна, Єврокомісія, санкції проти Росії, нафтопровід Дружба і пакет €90 млрд знову злилися в одну кризу, де політика виявилася сильнішою за техніку.
Цей сюжет навряд чи завершиться одним рішенням саміту. Але вже зараз очевидно: поки Брюссель шукає спосіб оминути блокування, Київ змушений рахувати не лише дивізії й дрони, а й кілометри труби, яка стала елементом великої європейської торгівлі під час війни.
