У понеділок у Брюсселі посадовці Єврокомісії спростували заяви Дональда Трампа про «сотні мільярдів» доларів нових контрактів на озброєння, які нібито має укласти ЄС. Ні в тексті торговельної угоди, підписаної минулого тижня в Шотландії, ні за межами неї не міститься жодних пунктів, що зобов’язують країни‑члени збільшити імпорт американської військової техніки.
Згідно з останнім звітом про конкурентоспроможність ЄС колишнього голови ЄЦБ Маріо Драґі, торік 78 % із загальних €75 млрд європейських видатків на оборону витрачено на закупівлі за межами блоку. Із цієї суми 63 % припадає на постачання з США — показник, котрий і без нових угод засвідчує домінування американських виробників у європейських арсеналах.
Водночас посадовці Брюсселя наполягають: питання військових закупівель належить виключно до компетенції національних урядів, а не Єврокомісії. Зі свого боку промислові асоціації ASD і BDLI закликають владу й надалі підтримувати вітчизняних виробників, інвестувати в розробку власних винищувачів, танків та кораблів, щоб зменшити стратегічну залежність від зовнішніх постачальників.
Трамп, який після торгів у гольф‑клубі під Тьорнбері у Шотландії заявив про «величезні» контракти, фактично використав тему оборонних закупівель для політичного піару. Європейські дипломати підтвердили: на зустрічі з Урсулою фон дер Ляєн обговорювалися й оборонні питання — але в контексті зміцнення трансатлантичного альянсу та підтримки України, а не конкретних обсягів поставок.
Новий цільовий показник НАТО — 5 % ВВП на оборону, з яких 3,5 % мають іти на озброєння — уже передбачав зростання попиту на американські системи типу F‑35 та Patriot. Це рішення лідерів Альянсу ухвалене в Гаазі задовго до торгів у Тьорнбері й не є наслідком торговельної угоди.
Урядові програми SAFE та інші інструменти фінансування озброєнь надають преференції європейським виробникам, встановлюючи обов’язкові «Buy European» клаузули. Ці механізми захищають внутрішній ринок і стримують надмірний імпорт американської техніки, навіть якщо кошти походять із загальноєвропейських фондів.
Німецькі та французькі оборонні концерни вже запустили програми модернізації власних підприємств. Навіть якщо окремі замовлення на F‑35 або системи протиповітряної оборони будуть розширені, вони навряд змінять загальну структуру європейських витрат на озброєння.
Таким чином, ультимативні заяви американського президента не вплинули на реальну політику закупівель: стратегічні рішення залишаються за національними урядами, а ЄС продовжує сповільнено нарощувати власні оборонні потужності.
