Євробачення 2026 року, яке мало стати урочистим 70-м ювілейним шоу музичного конкурсу Європи, входить у підготовчий етап у режимі кризи. Рішення Іспанії, Ірландії, Нідерландів і Словенії оголосити бойкот Євробачення через участь Ізраїлю поставило під сумнів не лише майбутній фінал у Відні, а й саму модель «музики поза політикою».
Публічні мовники цих країн заявили, що не можуть брати участь у конкурсі, де виступатиме Ізраїль, на тлі затяжної гуманітарної кризи в Газі. Для RTVE, RTE Ірландія, AVROTROS та словенського мовника це не просто програмне рішення, а сигнал до Європейської мовної спілки про межі прийнятної співпраці в умовах війни.
Особливо болісним ударом для організаторів стало рішення Мадрида. Іспанія входить до «Великої п’ятірки» основних фінансових донорів конкурсу й автоматично потрапляє до фіналу. Коли така країна заявляє про бойкот Євробачення, це означає не лише політичний жест, а й структурний ризик для бюджету та глядацького інтересу.
Ірландія, яка сім разів перемагала на конкурсі й історично задавала тон його музичному образу, також відверто пов’язала вихід із позицією щодо війни. RTE прямо заявила, що виступати поруч з Ізраїлем «несумісно з совістю» на тлі загибелі цивільних і гуманітарної катастрофи в Газі, підкреслюючи моральний вимір міжнародної солідарності.
Нідерланди і Словенія зробили акцент на ціннісній стороні питання. Керівник AVROTROS Тако Ціммерман заявив, що культура має об’єднувати, але «не за будь-яку ціну». Для багатьох це формула культурного бойкоту: використати відмову від участі як інструмент тиску, не вдаючись до дипломатичних чи економічних санкцій.
У центрі конфлікту — рішення Європейської мовної спілки. Попри дискусії та заклики переглянути участь Ізраїлю у зв’язку з війною в Газі, ЄМС під час зустрічі у Швейцарії залишила правила незмінними. Євробачення 2026 року відбудеться з ізраїльським учасником, а голосування щодо його виключення організатори навіть не поставили на порядок денний.
Раніше Європейська мовна спілка обіцяла окремий розгляд цього питання, але голосування відклали після тимчасового перемир’я між Ізраїлем та ХАМАС. Для критиків це стало знаком небажання ЄМС брати на себе відповідальність за політично чутливе рішення, тоді як полеміка навколо участі Ізраїлю лише загострюється.
Ізраїльська сторона демонструє протилежний наратив. Глава мовника KAN Голан Йохпаз назвав спроби виключити країну «культурним бойкотом», який може розпочатися з Ізраїлю, але невідомо, ким завершиться. Ізраїль на Євробаченні, за цією логікою, — тест на те, чи здатен конкурс залишатися відкритим майданчиком попри політичні розломи.
Президент Ісаак Герцог подякував тим, хто підтримав право країни на участь, і підкреслив, що рішення ЄМС нібито підтверджує місію конкурсу як простору співпраці та єднання. Для ізраїльської аудиторії це послання: попри критику, держава зберігає місце в одному з найвидиміших глобальних культурних форматів.
Втім, у розколі навколо Євробачення все виразніше прочитується політизація музичного конкурсу Європи. Аналітики, такі як Майкл Коплов, вказують: у частині країн бойкот Євробачення сприймається не як гуманітарний жест, а як спосіб використати антиизраїльські настрої для посилення внутрішньополітичних позицій урядів.
Суперечка не обмежується лише табором критиків Ізраїлю. Восени канцлер Німеччини Фрідріх Мерц заявив, що Берлін повинен сам вийти з конкурсу, якщо Ізраїль буде виключений. За його словами, сам факт обговорення такого сценарію є «скандалом». Це демонструє, що культурний бойкот стає маркером розламу й серед європейських еліт.
Дискусії навколо участі Ізраїлю тривають уже роками, але війна в Газі радикально змінила градус конфлікту. Ще у 2019 році ісландський гурт Hatari демонстрував підтримку Палестини у прямому ефірі, проте тоді політичні жести залишалися поодинокими епізодами, а не причиною системного виходу держав із конкурсу.
Подальша ескалація сталася у 2024 році, коли ізраїльський учасник Юваль Рафаель, переживши атаку 7 жовтня, став центральною фігурою дискусій. Публічні заклики прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу та офіційних урядових акаунтів голосувати за Ізраїль виглядали безпрецедентним втручанням політики у простір, який формально декларує нейтральність.
Рішення ЄМС змінити правила, щоб уряди не впливали на голосування, парадоксальним чином наклалося на відмову розглядати питання про відсторонення Ізраїлю. Публічні мовники Європи відчувають дедалі більший розрив між заявленою «аполітичністю» Євробачення і реальністю, де участь окремих держав сприймається як політична позиція.
Євробачення завжди було більше, ніж просто сцена для пісень. Від часів холодної війни до розширення ЄС воно віддзеркалювало геополітичні процеси. Австрійський бойкот конкурсу 1969 року за правління Франко був раннім сигналом того, як культурні майданчики використовуються для вираження ставлення до режимів.
Сьогодні європейська культурна політика знову опинилася на перетині етичних і прагматичних міркувань. Прихильники бойкоту наполягають: участь поруч із Ізраїлем на тлі гуманітарної кризи в Газі підриває цінності міжнародної солідарності. Опоненти відповідають, що виключення окремої країни відкриває небезпечний прецедент вибіркових покарань.
Втрата Іспанії, Ірландії, Нідерландів і Словенії поставить перед ЄМС дуже практичні питання. Чи збережуть глядачі цих країн інтерес до трансляції? Чи погодяться уряди — насамперед Мадрид і Дублін — повернутися до конкурсу без принципових змін правил? І чи не опиниться під загрозою сам формат 70-го ювілею Євробачення?
Для фанатів, особливо в Ірландії, це вже не абстрактна дискусія. Президент місцевого фан-клубу Френк Дермоді назвав рішення країни «можливо початком кінця конкурсу», визнавши, що не бачить повернення доти, доки участь Ізраїлю лишається незмінною. Євробачення-2026 рискує перетворитися на арену культурної війни.
Поряд із тим частина експертів, як Дін Вулетич, нагадує: історично країни вже бойкотували конкурс, але формат виживав. На їхню думку, євробаченська машина достатньо стійка, щоб пережити хвилю політичної турбулентності, і бойкот Євробачення з боку кількох держав не обов’язково стане точкою неповернення.
Усе це відбувається у момент, коли музичний конкурс Європи прагне перезапустити свій імідж до 70-річчя. Нові технічні формати, розширення діджитальних платформ, переосмислення ролі публічних мовників мали б стати головними темами сезону. Натомість фокус змістився на питання, кого допустити до сцени, а кого ні.
Ключовий виклик для ЄМС тепер полягає у збереженні довіри. Якщо організація й надалі наполягатиме на «аполітичності», ухиляючись від рішень щодо конфліктних учасників, ризик полягає в поступовому виході тих, хто вбачає участь Ізраїлю несумісною із власною зовнішньою політикою. Якщо ж буде обрано шлях виключень, постане питання критеріїв.
Культурний бойкот як інструмент тиску залишиться у центрі цієї дискусії. Для одних бойкот Євробачення є необхідною відповіддю на гуманітарну кризу в Газі. Для інших — це підрив самої ідеї конкурсу, що історично мав працювати як майданчик діалогу, навіть коли дипломати розривали стосунки.
Євробачення-2026 у Відні таким чином стає тестом для всієї європейської культурної архітектури. Суперечка навколо участі Ізраїлю, рішення Іспанії та Ірландії ймовірно визначатимуть не лише майбутнє конкурсу, а й ширші підходи до того, як культура реагує на війни та гуманітарні катастрофи у XXI столітті.
