Україна четвертий рік обороняється від повномасштабного російського вторгнення, і питання людських ресурсів стає стратегічним. За даними Міноборони, у Збройних силах служать приблизно 70 000 жінок, але лише близько 5 500 мають статус «бойових». У цій статистиці поки що лише одне ім’я поруч із позивним льотчика вертольота — старша лейтенантка Катерина, єдина жінка, що щодня підіймає у небо важкий Мі-8 із бойовим завданням. Її історія показує, наскільки далеко просунулася Україна у гендерній інтеграції війська і які бар’єри ще залишаються.
Катерина виросла на авіабазі, де служив її батько. Перший політ на задньому сидінні Мі-8 у десятирічному віці став переломним: шум двигунів і запах авіапального закарбували мрію стати пілотом. У сімнадцять вона вступила до Харківського національного університету Повітряних сил імені Кожедуба єдиною дівчиною серед 45 курсантів. Перший викладач зустрів її реплікою: «Це не для дівчат, ти не витримаєш». Ці слова стали мотивацією: вона закінчила навчання з відзнакою, а наставницею на тренажері була жінка-інструктор, що довела — бар’єрів немає, коли є професіоналізм.
Після випуску Катерина потрапила до 18-ї окремої бригади армійської авіації. Її роль — штурман-навігатор і співпілот машини радіорелейного забезпечення: вона веде тризвінковий бойовий порядок із двох ударних та одного «ретрансляційного» Мі-8, який піднімається вище, аби передавати зв’язок і координати. Робота небезпечна: у радіорелейному вертольоті екіпаж часто стає ціллю ППО противника, адже літає на 40–60 м вище за ударні борти. Шанс на помилку нульовий — керування повністю ручне, автопілота немає.
Типовий бойовий день починається о 5-й ранку. За тридцять хвилин Катерина готує планшет із трасою польоту, враховує нові зони ППО ворога, погодні дані й сигнали БПЛА розвідки. Команда з дванадцяти чоловіків п’є каву поруч, жартує, проте під час брифінгу слухає її уважно. Після запуску двигунів екіпаж тримає висоту 15–20 м, ковзає над лісосмугами, огинає ЛЕП, а за 25 км від лінії фронту піднімається, щоб передати координати ударним машинам. Після пуску ракет екіпаж різко відходить, а на борту запитують: «Мета вражена?» — відповідь «Так» дає відчуття виконаного обов’язку сильніше за адреналін.
Гелікоптер лейтенанта Катерини повертався з бойового завдання. Вона була єдиною жінкою у своєму класі військової льотної школи. Оксана Парафенюк
Фізичні незручності додають свою частку випробувань: військторг досі не шиє льотних комбінезонів жіночих розмірів, а стандартний бронежилет тисне на грудну клітку. Катерина замовляє форму індивідуально і адаптує спорядження, аби ніщо не заважало рухам у кабіні. Руки вкриті бордовим лаком, візуально крихка фігура контрастує з масивною бронекаскою — але єдине, що має значення на борту, — це грамотне ведення машини й винищення цілей.
Сексизм у війську не зник за одну ніч. Побутові «жарти» на кшталт «присядь у лосинах, прикрась вечір» Катерина нині ігнорує. Її позивний став синонімом точності: за рік жоден борт під її навігацією не втрачено. Повага колег відчутна: командир ставить її в розклад чергувань на рівні з досвідченими пілотами-чоловіками, а підготовлені нею маршрути часто беруть за основу оперативні офіцери в штабі.
На стратегічному рівні ЗСУ роблять кроки. Закон 2018 року прирівняв жінок до чоловіків у доступі до бойових посад, а після 2022-го армія запустила рекламні кампанії «Служи, як вона» та гендерні тренінги для командирів. Однак опитування Українського ветеранського фонду показує: 41 % військовослужбовиць відчули кар’єрні перепони, третьої не відправляли на курси підвищення кваліфікації через упередження. Проблема в «середній ланці»: долати її можна лише успіхами на передовій, які важко ігнорувати.
Катерина свідомо веде Instagram-щоденник: кілька початкових селфі з Мі-8 перетворилися на майданчик менторства. Шість курсанток льотного факультету вже звернулися по пораду, і кожній вона пише довгі повідомлення: «Так, буде важко, але все реально. Тримайся». Досвід США й Ізраїлю доводить, що присутність жінок-пілоток підвищує дисципліну та знижує небойові втрати, а Україна рухається тим самим шляхом, тільки під дією війни цей процес пришвидшується.
Лейтенант Катерина в Харківській області України у 2023 році, через місяць після закінчення Харківського національного університету Повітряних сил. Ніколь Танг
Сам Мі-8 — радянська «робоча конячка», що пережила модернізацію: блоки НАР С-8, протитанкові «Стугни-П», оптико-електронні засоби РЕБ «Адрос» і доведена система теплових пасток. Машина піднімає до двох тонн вантажу й стає безцінною на лінії фронту, де час підльоту до цілі важить більше, ніж точність високоточної ракети. Пілот контролює колективний і циклічний важелі, тримає 6-тонний вертоліт у «зеленому коридорі» з точністю до метра — коли поруч трасери, це вимагає надлюдської концентрації.
Психологічно врятовує рутина: після прильоту — швидкий техогляд, рапорт, потім можна віддихатися. Вечорами Катерина одягає чорні легінси й худі, дивиться фільми з екіпажем і рідко говорить про поточний день. Романтичних стосунків немає — «не час примушувати події», — а сім’ї вона пообіцяла покатати сестру після Перемоги. Тоді, сміється, сяде за штурвал демілітаризованого Мі-8 у сукні, а не в комбінезоні.
Попереду — гострий дефіцит пілотів: Міноборони прогнозує річне зростання потреби на 15 %, адже бойова авіація одночасно прикриває піхоту, евакуює поранених і веде боротьбу з БпЛА. Це означає, що вже за два-три роки поруч із Катериною у кабіні можуть сидіти інші жінки. Українська програма переходу на платформу UH-60 Black Hawk та майбутні F-16 логічно ставлять питання: хто їх обслуговуватиме і пілотуватиме? Відповідь очевидна — той, хто готовий і пройшов відбір, незалежно від статі.
Гендерна інтеграція вигідна не лише з точки зору справедливості. За даними RAND Corporation, змішані екіпажі у НАТО швидше ухвалюють нестандартні рішення та краще взаємодіють із цивільним населенням. Україна вже запровадила перевірки частин на предмет гендерно чутливих підходів, а у 2024-му схвалила Державну програму рівних можливостей у секторі безпеки. Реалізація документів залежить від таких історій успіху, як Катеринина: особистий приклад руйнує скепсис більш ефективно, ніж будь-яка презентація у штабі.
Гелікоптер лейтенанта Катерини часто летить за двома передовими гелікоптерами, які завдають ударів по російських цілях, і виконує роль радіорелейного зв'язку, але він наражається на більшу небезпеку, оскільки летить на більшій висоті. Оксана Парафенюк
При цьому льотчиця підкреслює: її місія не у фемінізмі як ідеології, а у виграній війні. «У небі немає чоловіків чи жінок, є швидкість і точність», — каже вона. Її позивний звучить у радіоефірі перед залпом НАРів, а на землі додає впевненості курсанткам, що ще тільки мріють про кабіну. У кожному її вильоті — подвійний удар: по техніці ворога й по архаїчних уявленнях про «жіночу роль».
Коли Україна виграє, підручники історії матимуть розділ про перших жінок-пілоток бойових вертольотів. Можливо, на музейному Мі-8 білим по оливковому збережеться її позивний. А поки лопаті її машини щоденно розрізають повітря над Донбасом, нагадуючи всім: українське небо захищають не лише мужні чоботи піхотинців, а й сміливі доньки, які довели, що справжня сила не має гендеру.
