Коли Київ накривають відключення електроенергії, місто знову вчиться жити в режимі “короткого дня”. У квартирах — ковдри й свічки, на вулицях — тиша ліфтів. А в Київському зоопарку цей режим означає не дискомфорт, а ризик для життя.
Останні тижні російські удари по енергетичній інфраструктурі повернули столицю до довгих пауз тепла й світла. Reuters фіксує морози до -18°C, і це робить кожну годину без струму критичною — не тільки для людей, а й для тварин у вольєрах.
На цьому тлі мер Віталій Кличко закликав частину киян тимчасово шукати прихисток поза містом. Але для тварин такий “план евакуації” не існує: їх не можна розсіяти по родичах або вивезти за одну ніч.
За попереднім аналізом Дейком, саме такі “невидимі” точки — лікарні, котельні, водоканали й зоопарки — найточніше показують реальний масштаб енергетичної кризи. Бо тут витривалість вимірюється не статистикою, а температурою в приміщенні й запасом води на добу.
Символом цієї зими в зоопарку став Тоні горила, якому 51 рік. Директор зоопарку Кирило Трантін пояснює: “людей можна відправити в село, а Тоні — ні; у нього немає бабусі в селі”. Цей жарт звучить як вирок логістиці війни.
Щоб тримати в клітці 20°C, працівники п’ять разів на день підвозять дрова до печі, яка горить без зупинки. Так тепло стає окремою операцією — з графіками, контролем і людською втомою, яку не видно в офіційних зведеннях.
Для інших тварин головна ставка — генератори. Вони гудуть день і ніч, підтримуючи обігрів для коней, бізонів, слона та інших мешканців. У звичайні часи це “резерв”, у часи обстрілів — фактична основа виживання.
Окремий фронт — водопостачання. Працівники накопичують запаси, щоб “протриматися автономно три дні”, а слону треба близько 150 літрів води на добу. У місті, де перебої торкаються навіть насосів, вода — така ж зброя стійкості, як і електрика.
Лінія “атаки по цивільному” тут читається без пояснень: коли руйнується енергосистема, наслідки розповзаються в усі сектори — від житлових будинків до вольєрів. Міністр енергетики називав один із днів найскладнішим із кінця 2022 року — і це про масштаби удару по базових функціях держави.
Зоопарк у такій схемі — не “другорядний об’єкт”, а частина міської гуманітарної безпеки. Він має ветеринарні ризики, санітарні протоколи і відповідальність перед біорізноманіттям, яке відновити так само складно, як і електростанцію. Це інша форма “критичної інфраструктури”.
Олені спостерігають у вольєрі на тлі нападу Росії на Україну в зоопарку в Києві, Україна, 22 січня 2026 року — Гліб Гаранич
Психологічна ціна теж висока. Трантін описав це просто: “кожен день — битва за тепло й електрику”. Працівники одночасно думають про власні домівки без світла й про тварин, які не розуміють причин темряви, але відчувають холод.
Це пояснює, чому розмови про “витривалість” не можуть зводитися до героїки. Стійкість — це системи: запаси пального, ремонтні бригади, логістика дров, графіки чергувань, домовленості про поставки. Один збій у ланцюгу — і вся конструкція валиться.
На рівні держави картинка така ж: аварійні відключення поєдналися з морозами, а ремонтні команди працюють у режимі виснаження. Reuters повідомляв про тисячі будівель у Києві без тепла після ударів, навіть коли водопостачання частково вдавалося відновити.
Міжнародна підтримка в цій точці стає не “допомогою на потім”, а ресурсом на зараз. Польща, приміром, оголосила про відправлення сотень генераторів і обігрівачів, частково за кошти ЄС. Це прямо відповідає логіці війни по енергії: виживає той, у кого є резерв.
Але навіть генератор — не чарівна паличка. Потрібні пальне, мастила, ремонт, охорона, місце встановлення, шумозахист, стабільні кабелі, дисципліна споживання. У зоопарку це перетворюється на щоденний інженерний менеджмент — фактично міні-енергосистему всередині міста.
Показово, що російська тактика ударів по енергетиці б’є саме по “звичних зв’язках” міста: світло → тепло → вода → санітарія. Зоопарк лише оголює цю залежність, бо тут наслідок миттєвий: якщо температура падає, страждає організм, а не комфорт.
Саме тому дискусія про захист енергетики — це не лише про трансформатори. Це про розподілені рішення: малі котельні, локальні батареї, утеплення будівель, ремонтні запаси, і — так — план для закладів на кшталт зоопарку, де евакуація майже нереальна.
У короткій перспективі “перемогти мороз” допомагає те, що вже є: чергування, дрова, генератори, резервуари. У середній — потрібні інвестиції в стійкість і захист, щоб обстріли не зупиняли місто каскадом. Для Києва це питання не зими, а майбутніх років війни.
Історія Тоні працює як людський (точніше — нелюдський) вимір війни: у темряві важливі не гасла, а градуси. Поки триває зима і удари по енергетиці, Київський зоопарк показує просту правду: тил теж тримає фронт — теплом.
