Три постріли прозвучали в морозному повітрі, розриваючи тишу над засніженим кладовищем. Почесна варта виконала останній салют. Солдати зняли прапор України з труни та передали його родині. Звучить труба, супроводжувана барабанним ритмом, — це фінальна данина загиблому герою.
«Ми не можемо повернути їх до життя, але можемо зіграти останню мелодію», — каже майор Олександр Голуб, диригент військового оркестру, що виконує свою місію на похоронах українських воїнів. Його музиканти — це ті, хто стоїть між болем і пам’яттю, нагадуючи, за що борються їхні товариші.
За три роки з початку повномасштабного вторгнення Україна втратила десятки тисяч своїх захисників. Президент Володимир Зеленський повідомив, що загинули щонайменше 46 тисяч військових, а понад 350 тисяч були поранені. Але багато хто вважає ці цифри заниженими.
На тлі цих втрат військовий оркестр 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу виконує особливу місію. Вони грають на похоронах, підтримують бойовий дух солдатів у шпиталях, виступають у школах і реабілітаційних центрах. Проте мелодія, яку вони виконують найчастіше, — це український аналог «тапс», традиційного похоронного маршу.
«Кожен похорон для нас — це найважливіший виступ», — говорить рядовий Лев Ременєв, музикант оркестру та композитор у цивільному житті. Він записався добровольцем до армії, але замість зброї отримав піаніно та місце в оркестрі.
Кожен день для цих музикантів починається однаково: вони готуються до чергового похорону, налаштовують інструменти, випрямляють форму. Але кожна церемонія унікальна, бо кожен загиблий — це окрема історія.
Майор Голуб зізнається, що найважчі моменти — це зустрічі з матерями, які ховають своїх синів. «Це завжди розриває душу. У таких хвилинах складно залишатися стриманим», — говорить він.
Оркестр не обмежується лише траурними церемоніями. Вони виступають у шпиталях, піднімаючи моральний дух поранених бійців, грають для школярів, нагадуючи молодому поколінню про важливість боротьби. Але після кожного похорону музикантам важко швидко переключитися на радісні мелодії.
«Діти легко сприймають веселу музику, а от солдати — ні», — каже Голуб. «Після похорону важко налаштуватися на виступ, але ми мусимо це робити».
Бійці оркестру 101-ї окремої бригади охорони Генштабу на похоронах загиблого воїна у Києві. Маурісіо Ліма
Раніше оркестр грав на похоронах ветеранів, які помирали від старості. Але з 2014 року, коли Росія розпочала агресію проти України, все змінилося. Загиблих стало більше, а з 2022 року — надто багато.
Рядовий Олексій Приходько, трубач оркестру, згадує свій перший військовий похорон. «Мати загиблого не змогла приїхати, бо евакуювалася, — розповідає він. — Вона прощалася з сином через телефон».
Він грає «тапс» щодня о 9-й ранку на плацу військової частини. Більшість днів закінчуються так само — траурним маршем на цвинтарі.
Лев Ременєв, окрім гри в оркестрі, пише музику. Побратими попросили його створити гімн перемоги, але він не поспішає.
«Спочатку має настати перемога. А вже потім я напишу найкращу пісню», — каже він.
Наразі він грає не святкові марші, а похоронні мелодії. Оркестр вже відіграв понад 200 концертів, але кількість церемоній прощання значно вища.
Музиканти кажуть, що після похоронів важко говорити, важко навіть дивитися один одному в очі. Іноді вони їдуть на церемонію в автобусі мовчки, іноді намагаються підтримати один одного.
«Рідні загиблого ніколи не дякують нам — у цей момент вони не думають про музику, — говорить Приходько. — Але ми все одно граємо. Це ритуал, і він важливий».
У грудні, коли Росія атакувала енергосистему України, у церкві під час похорону зникло світло. Люди увімкнули ліхтарики на телефонах, щоб побачити труну.
У темряві заграла труба. Це був сигнал останнього прощання.
Війна забирає життя, але поки звучить музика, пам’ять про загиблих живе. І кожен похорон для військового оркестру — найважливіший.
