Європейський Союз і Сполучені Штати опинилися на фінішній прямій перед умовним «торговельним дедлайном» 9 липня, але замість масштабного пакету зняття митних бар’єрів готується скоріше стратегічний план дій – тонкий та поперечений компромісами.
Торговельна угода, про яку мріяв Вашингтон, може виявитися не більше ніж коротким меморандумом намірів, без негайного скасування більшості тарифів.
Торговельна війна між ЄС і США фактично триває з початку року, коли американська адміністрація запровадила 10-відсоткові тарифи на всі імпортні товари і додаткові мита на сталь, алюміній та автопродукцію.
Відповіддю Брюсселя стали погрози ввести контрзаходи на товари зі США — від джинсів і піжам до соєвих бобів. Попри жорстку риторику, тепер у Брюсселі усвідомлюють, що взаємні шантажні дії не призведуть до вигідного експорту ані ЄС, ані США.
Очікується, що в рамках попереднього намірного протоколу Єврокомісія зобов’яжеться збільшити імпорт зрідженого природного газу зі США та прискорити інвестиції в американські технології та оборонну промисловість.
Зі свого боку, Вашингтон може частково пом’якшити підхід до секторних тарифів на автомобільну промисловість, залишивши місце для «втулок» у 10-відсотковому акцизі на всі товари. Цифрове регулювання залишиться за ЄС: блок наполягає, що його стандарти захисту даних та податку на цифрові послуги не підлягають обговоренню.
Головний виклик у переговорах полягав у суперечності інтересів: США вимагають лібералізації ринку європейських автомобілів та зниження податкових ставок на американські товари, а ЄС прагне зберегти власну систему VAT і правила належного корпоративного управління. Водночас європейські лідери розуміють, що жорсткий курс Вашингтона проти Китаю відкриває нові можливості співпраці з США у протидії недобросовісним торговельним практикам Пекіна.
З огляду на ці виклики, дипломати готують «довідковий документ» на п’ять-десять сторінок, який визначить подальші кроки: встановлення технічних робочих груп, терміни для зняття окремих митних бар’єрів, механізми узгодження лобістських запитів автомобільної промисловості та рамкові домовленості про митні перевірки. Важливо, що цей документ матиме лише політичну силу – а не обов’язковий договір, затверджений Радою ЄС і Конгресом США.
У Брюсселі вже готуються лобісти гігантів німецького автопрому і французьких авіабудівних компаній, які намагаються включити у фінальний текст положення про спрощення стандартів сертифікації техніки. Водночас Міністерство торгівлі США консультується з представниками американських нафтових корпорацій щодо обсягів поставок СПГ. Обидві сторони погоджуються, що без гарантій експорту газу та інвестицій у технологічні стартапи жодна угода не матиме політичної ваги.
Поки що неясно, чи уникнуть європейці реального конфлікту: Франція і Італія готові піти на поступки, щоб уникнути подальшого зростання цін на енергоресурси, а країни Східної Європи, навпаки, виступають за жорстке стримування тарифів. Позиція Німеччини – балансова: Берлін зацікавлений у стабільних поставках американського СПГ, але водночас не готовий кардинально змінювати правила захисту інтелектуальної власності та екологічні норми.
Найближчі дні стануть вирішальними: підписання протоколу в Брюсселі або Вашингтоні може продемонструвати, що торговельні переговори з найбільшим економічним партнером ЄС здатні принести хоч якесь стратегічне полегшення. Проте навряд чи варто сподіватися на докорінну зміну курсу. Тарифне питання може залишитися відкритим, а справжній договір затвердять нескоро, можливо, вже після американських виборів.
Отже, перед очима лідерів стоїть вибір: погодитися на рамкову угоду з «дірами» в ключових положеннях або ризикнути й досягти більш амбітного пакету, але витратити гарантовано більше часу та політичного капіталу. У будь-якому разі торгова угода ЄС–США, яку анонсують до 9 липня, навряд чи стане завершеним документом: вона скоріше окреслить контур майбутніх перемовин і визначить, за яких умов можливе справжнє скасування митних бар’єрів.
