Чому вартість навчання в університетах злетіла саме зараз
У 2025 році контрактна освіта в Україні несподівано для багатьох стала розкішшю. У Києві й інших великих містах вартість навчання зросла на десятки відсотків, охопивши майже всі затребувані спеціальності. Для значної частини родин, які вже перебувають під тиском війни, це стало неприємним шоком.
Але це зростання не є спонтанним. Його коріння сягає 2020 року, коли Кабінет міністрів затвердив нову методику розрахунку мінімальної вартості навчання — так звану індикативну собівартість. Вона визначає нижній поріг ціни, яку університет не має права занижувати. Тоді рішення уряду залишилося малопомітним, але сьогодні воно перетворилося на реальність, яка змінює життя сотень тисяч студентів і абітурієнтів.
Урядовці вважають, що університети занижували ціни задля набору студентів, тим самим покриваючи витрати з держбюджету та знижуючи якість освіти. У відповідь освітяни вказують на ризик втрати абітурієнтів, нерівні умови для регіональних і столичних закладів, а також зростання освітньої нерівності.
Що таке індикативна собівартість і як вона змінила правила гри
Індикативна собівартість — це розрахунок, який визначає мінімальну ціну, нижче якої університети не можуть встановлювати плату за навчання. Вона формується окремо для кожного ЗВО та враховує витрати, середню заробітну плату в регіоні та інші чинники. Формула має стримати практику "демпінгу" — коли університети занижували ціни, щоби залучити більше студентів на контракт.
Встановлений урядом поріг — не більше трьох середніх зарплат у регіоні — створив нову фінансову реальність. Наприклад, у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка витрати на одного бюджетного студента в 2025 році становлять 117 тисяч гривень на рік. Контрактна форма, навіть після підвищення, забезпечує лише 31–99 тисяч гривень. У деяких університетах цей розрив ще більший.
Незважаючи на це, нова постанова Кабміну зобов’язує виші встановлювати мінімальну вартість для 38 із 110 спеціальностей. У списку — найпопулярніші напрями: психологія, менеджмент, філологія, право, комп’ютерні науки. Окремий коефіцієнт підвищення застосували до таких спеціальностей, як журналістика, міжнародні відносини, стоматологія, готельно-ресторанна справа, туризм та економіка.
Державна логіка: кого підтримують, а кого стримують
Уряд аргументує свої дії прагненням підтримати спеціальності, які потрібні державі в умовах війни та відновлення країни. Зокрема, йдеться про архітекторів, інженерів, енергетиків, будівельників, медиків і вчителів. На думку заступника міністра освіти Михайла Винницького, саме ці напрями пов’язані з людським капіталом, і тому держава має їх підтримувати пріоритетно.
Водночас "кон'юнктурні" спеціальності — ті, які обирає переважна більшість вступників — навпаки, потрапили під обмеження. Чиновники вважають, що перенасичення ринку праці такими фахівцями шкодить як якості освіти, так і майбутньому працевлаштуванню випускників.
Голова комітету Верховної Ради з питань освіти Сергій Бабак стверджує, що держава більше не готова субсидіювати контрактну освіту, яка не має стратегічної цінності. За його словами, обмеження має стимулювати вступників робити вибір на користь тих професій, які справді необхідні країні.
Однак критики зазначають: такий підхід може призвести до втрати частини абітурієнтів, які просто не зможуть оплатити контракт навіть на "корисній" спеціальності. Особливо це стосується регіонів із нижчим рівнем доходів.
Реакція університетів: тривога, нерівні умови й ризики
У провідних українських вишах нові правила викликають серйозне занепокоєння. У Київському політехнічному інституті та КНУ наголошують, що через вищу вартість життя у столиці їхні розцінки неминуче будуть вищими, ніж у регіональних університетів. Проте студенти їдуть до Києва з усієї країни, і це ставить столичні заклади в неконкурентні умови.
За словами проректора КПІ Сергія Манзюка, багато університетів утримувалися за рахунок великого попиту на популярні спеціальності. Ці напрямки були самоокупними та дозволяли підтримувати загальний бюджет університету. Тепер ця модель під загрозою.
Також у ЗВО звертають увагу на несправедливу ситуацію з приватними вишами. Через бюрократичні обмеження державні університети часто не можуть конкурувати з приватними, які гнучкіші у фінансовій політиці та взаємодії з бізнесом. Проте до цього часу державні ЗВО приваблювали за рахунок нижчої вартості.
Крім того, в університетах сумніваються, що нова система справедливо розподіляє навантаження. Є навчальні заклади з мінімальною інфраструктурою, низьким рівнем якості, але великим набором студентів. У підсумку дипломи у всіх однакові — незалежно від умов, у яких здобувалася освіта.
Чого чекати далі: між вартістю і доступністю
Згідно з позицією Міністерства освіти та парламентського комітету, подальше підвищення вартості освіти — лише питання часу. Держава прагне досягти паритету між витратами на бюджетного студента і сумами, які сплачує контрактник. Але університети побоюються, що під цим гаслом можуть скорочуватися державні витрати на вищу освіту.
Ще один серйозний ризик — соціальна нерівність. Підвищення вартості ускладнить доступ до освіти для соціально незахищених верств населення. Університети наполягають, що освіта має бути доступною, особливо в умовах війни та поствоєнного відновлення країни.
Не менш серйозним викликом є конкуренція з іноземними вишами. Наприклад, Польща та низка європейських країн пропонують безкоштовну освіту для українських школярів. Це робить українські університети менш привабливими, особливо з урахуванням нових цін.
Уряду та освітнім установам доведеться знайти баланс між якістю, вартістю та доступністю. Один із можливих шляхів — розвиток системи грантів. У 2024 році в КПІ понад 700 студентів отримали державні гранти, що покрили до 50% вартості контракту. Також можливі пільгові кредити та партнерські стипендії за участі бізнесу.
Висновки: освіта між економікою і справедливістю
Українська вища освіта перебуває на перехресті. З одного боку — необхідність економічного балансу та боротьби з неефективними практиками. З іншого — моральна і соціальна відповідальність держави зробити освіту доступною для кожного, незалежно від доходів.
Нові правила гри боляче вдарили по тисячах родин. Але вони водночас відкривають простір для переосмислення: що є цінністю у сучасній освіті, як вона повинна фінансуватися, і яку роль відіграє в розвитку країни.
Поки що відповіді залишаються неповними. Але зрозуміло одне — без чесного діалогу між урядом, університетами та суспільством зміни не принесуть очікуваного результату. Ціна за контрактом — це не лише про гроші. Це про вибір майбутнього.
