Кортина д’Ампеццо, листівкова столиця Доломітів, зустрічає Мілан—Кортіна 2026 не фанфарами, а гуркотом кранів. Узимку тут чути бетонозмішувачі й метал, а над дахами світиться цифровий олімпійський годинник.
Дороги на в’їзді перекриті, трафік петляє об’їздами, а фасади затягнуті помаранчевими сітками. Для містечка з 5 тисячами постійних мешканців таке будівництво відчувається як довгий сезон, що не завершується.
Найгучніше бурчить 88-річний Джильдо Сіорпаес — бронзовий призер бобслею 1964 року. Нова бобслейна траса біля його дому стала «банею старості»: «Це руйнує все… було райське вікно на гори», каже він.
За попереднім аналізом «Дейком», це роздратування — валюта останніх тижнів перед Олімпіадою-2026: люди рахують не медалі, а шум, пил і втрачений краєвид. Про атмосферу Кортіни ми писали у гіді.
Частина кортінців називає олімпійську інфраструктуру «вторгненням» і «марнотратством»: на узбіччях збираються групки, щоб дивитися, як копають. Інші знизують плечима: без ремонту доріг і площі курорт загруз би у власній славі.
Організаційний комітет теж нервує. CEO Андреа Варньєр дозволив собі прямоту: «Кортінці — велика морока… вони не терплять зміни рутини». У відповідь місцеві жартують, що рутина — їхня остання розкіш у туристичному місті.
У пакеті робіт — не лише спортивні арени: крім об’єктів для бобслею, санного спорту та скелетону, планують нову канатну дорогу, паркінги, оновлення піаци й житлових будинків. Кортина офіційно є одним із ключових майданчиків зимових Олімпійських ігор.
За даними Simico, на так звані legacy projects у трьох регіонах іде близько $3,6 млрд, тоді як на самі спортоб’єкти — близько $600 млн. Різниця показує пріоритет: перешити транспорт і сервіс, а не звести ще один стадіон-«білий слон».
Світова історія Олімпіад давно попереджає: блиск відкриття не оплачує десятиліть утримання. Саме тому МОК дедалі важче знаходить охочих приймати зимові Олімпійські ігри без страху за бюджети й екологічні ризики.
Мер Джанлука Лоренці дивиться в майбутнє й говорить про «перебудову Кортіни на 30 років туризму». В його кабінеті — брендована пляшка Coca-Cola й макети факелів: символи, що мають переконати, ніби теперішній хаос — інвестиція.
Та бізнес із гірських притулків дивиться коротшим горизонтом. Джанлука Ланчеделлі, власник лоджу біля траси швидкісного спуску, каже, що його змушують закритися на час Ігор, і це може знести до 60% річного доходу.
Найбільше питань — до безпеки й обслуговування канатної дороги. Геологи попереджають про зсуви, інженери запевняють: за регулярних коригувань вузол працюватиме 50 років. Але хто платитиме за сервіс і страхування після феєрверків — поки туманно.
Суперечки навколо бобслейної траси ширші за місцевий шум. Її відбудували у рекордні строки й навіть мали «план Б» — використати трек у Лейк-Плесіді, якщо не встигнуть. Тести атлетів уже відбулися, а Ігри стартують 6 лютого.
Прихильники проекту кажуть: власна траса — питання суверенітету й престижу Мілан–Кортина 2026. Критики ж нагадують про екологічні ризики в Доломітах і рахунок на утримання, який легко перетворить об’єкт на дорогий музей швидкості.
Парадокс у тому, що сам Сіорпаес у минулому будував тут ліфти й гідрооб’єкти, допомагаючи курорту заробляти на снігу. Його протест — не проти розвитку, а проти масштабу й темпу, коли «краса ландшафту міняється на бетонну впевненість».
Він і в бобслей потрапив випадково: їхав у команду як гірськолижник, посварився з тренером — і його «переманили» в сани, бо бачили, як він штовхає екіпаж на тренуваннях. На п’єдесталі 1964-го, зізнається, не було такого щастя, як у «народжених бобслеїстів».
Попри буркотливість, Сіорпаеса в Кортіні люблять. Продавець газет Франко Совілла щодня бачить його біля кіоску й каже: «Він великий чоловік для міста… просто ми не поділяємо його ідей». Дружина додає: це погляд людини «певного віку».
Цей конфлікт — про те, хто має право на тишу в курорті, що живе з чужих приїздів. Для одних туризм — кровообіг, для інших — окупація парковок і цін. Олімпійська інфраструктура лише оголила старе протиріччя «жити тут» і «заробляти тут».
Після фінішу змагань Кортіні доведеться довести, що спадщина ігор не зламає бюджет громади. Аналітики оцінюють сукупні витрати підготовки в діапазоні близько €5,7–5,9 млрд — і це робить питання окупності нервовим.
Є й третя група — ті, кого нервує саме ниття. Вони кажуть: Кортина й так живе з приїжджих, тож скарги виглядають як розкіш. Але місцева психологія читає це інакше: бурчання — спосіб повернути контроль, коли рішення ухвалюють у Римі й Мілані.
Олімпійська лихоманка скоро мине, і тоді з’ясується, чи справді «фейсліфт» додасть Кортіні стійкості, чи лишить тріщини в довірі. Якщо місто отримає «білі слони», бурчання стане політикою; якщо — зручність, то забудеться швидше за сніг.
