Відставка Андрія Єрмака стала найгучнішим політичним землетрусом у Києві з лютого 2022 року. Людина, яку роками називали другою за впливом після Володимира Зеленського, пішла з посади на тлі гучного корупційного скандалу й розслідування Операції «Мідас». Для української демократії це момент істини й тест на реальну боротьбу з корупцією, а не її імітацію.
Формально Єрмак не оголошений підозрюваним, але обшуки в його домі, витоки з антикорупційних органів і масштаб справи не залишили президенту політичного простору для маневру. При воєнному стані будь-який корупційний скандал навколо оборонних закупівель множиться на нерви суспільства і втому від війни. Коли на кону стоїть міжнародна підтримка, ризики ставати на захист токсичного соратника стають надто високими.
Корупційний скандал із державними компаніями, зокрема ядерним енергетичним гігантом, б’є по найболючішому — довірі суспільства й західних партнерів. Антикорупційна реформа багато років подавалася як ключ до євроінтеграції України та післявоєнна відбудова. Якщо виявиться, що навіть під час обстрілів і блекаутів групи впливу продовжували вимагати відкатів, це руйнує образ держави, яка воює не лише за територію, а й за інший стандарт управління.
Операція «Мідас», за даними слідчих, тривала понад п’ятнадцять місяців і супроводжувалася тисячами годин прослуховування. Йдеться про схеми з відкатами в оборонних контрактах і будівництві укриттів для енергетичних об’єктів. Для громадян, які пережили масовані ракетні атаки по критичній інфраструктурі, спроби заробити на захисних спорудах звучать як пряме знущання. Саме тому політична відповідальність у цій справі виходить далеко за юридичні рамки.
Єрмак роками був не просто менеджером Офісу президента. Він був переговорником, радником, «шоковим абсорбером» для Зеленського й одночасно символом концентрації влади. Його роль у мирні переговори з адміністрацією Трампа в Женеві робила його незамінним каналом у переговорний процес. Тепер поєднання статусу головного переговорника і фігури, пов’язаної з корупційним скандалом, стало токсичним для самої легітимності цих переговорів.
Ключова проблема — не в персоні, а в конфлікті інтересів. Коли той, хто має виборювати для країни найжорсткіші гарантії безпеки, одночасно вимушений думати про власний правовий захист, виникає ризик спокуси ізолювати себе за рахунок поступок. Антикорупційні активісти прямо попереджали, що будь-які домовленості, підписані під тиском скандалу, будуть сприйняті як продукт шантажу, а не раціональної стратегії.
Наростаюче невдоволення в парламенті стало ще одним фактором. Частина фракції «Слуга народу» відкрито подала сигнал, що не готова голосувати за бюджет у присутності Єрмака в Офісі. Це безпрецедентний випадок для вертикалі влади, яка будувалася як максимально централізована. Політична криза, що поєднала бюджетний шантаж і антикорупційний тиск, загрожувала перетворитися на відкритий бунт власної більшості.
На фотографії, розданій українським ЗМІ «Українська правда», співробітники Національного антикорупційного бюро проходять через контрольно-пропускний пункт в урядовому кварталі Києва в п'ятницю. Українські антикорупційні органи заявили, що обшукують офіси — Українська правда
Водночас у цій історії важливо, що спрацювали саме інституції. Розслідування проводили незалежні антикорупційні органи, створені під тиском громадянського суспільства й західних донорів. Ще влітку влада намагалася обмежити їхню автономію, але масові протести змусили відкотити рішення. Тепер саме ці структури стали локомотивом справи, що торкнулася президентського оточення, і це критично важливий сигнал для західних партнерів.
Антикорупційна реформа в Україні завжди була не лише про кримінальні справи, а про верховенство права як основу безпеки. Поки існує олігархічний вплив на державні компанії, будь-які мільярдні пакети допомоги можуть частково осідати в кишенях посередників. Для США й ЄС питання прозорість влади все частіше стає умовою для нових пакетів озброєнь і фінансової підтримки, а не лише приємним доповненням до риторики.
Російська агресія не скасувала запит на боротьбу з корупцією, а, навпаки, зробила його жорсткішим. Громадяни сприймають внутрішніх корупціонерів як продовження ворога, що б’є по тилу. У цьому сенсі відставка Єрмака — спроба Зеленського показати, що політична відповідальність існує навіть для найближчого кола. Але питання в тому, чи стане це початком системної чистки, чи жертвою, покликаною зняти напругу.
Важливо й те, як ця історія виглядає в очах західних столиць. Зеленський довгий час був символом опору, його виступи в Конгресі та парламентах Європи викликали овації. Проте, коли антикорупційні справи починають підбиратися до його команди, у західних партнерів виникає закономірне питання: чи готове керівництво країни жертвувати своїми, щоб зберегти довіру? Для міжнародна підтримка це не менш важливий сигнал, ніж новий контрнаступ.
З іншого боку, Кремль неминуче використовуватиме корупційний скандал у пропаганді. Російські медіа вже роками продають образ України як «корумпованої псевдодержави», щоб виправдати власну агресію й зірвати санкційний тиск. Тому реакція Києва на Операцію «Мідас» має бути не оборонною, а наступальною: швидкі розслідування, публічні судові процеси, жорсткі вироки там, де вина буде доведена. Це елемент не лише внутрішньої, а й зовнішньополітичної боротьби.
Окремий вимір — майбутнє мирні переговори з адміністрацією Трампа. Уже зараз у Вашингтоні вистачає скептиків, які вважають будь-які домовленості з Україною слабкою гарантією, якщо всередині системи процвітають схеми. Перезавантаження переговорної групи, чисті від підозр фігури, прозора комунікація з Конгресом і європейськими столицями — це мінімальна умова, аби переговорний процес не був дискредитований ще до свого фіналу.
Для самого Зеленського відставка Єрмака — емоційно й політично болюче рішення. Їхні кар’єри тісно переплетені ще з часів шоу-бізнесу, а у владі Єрмак став «людиною-організацією», яка замикала на собі дипломатію, кадрову політику й тіньові переговори. Втрата такого соратника в розпал війни — це ризик появи «білої плями» в системі управління, яку доведеться терміново закривати інституційно, а не черговим всесильним чиновником.
Дані соціології вже давно показували розрив між рейтингами президента і його глави Офісу. Якщо Володимир Зеленський зберігав високий рівень довіра суспільства, то Андрій Єрмак викликав відверте відторгнення у значної частини еліти й активної публіки. Його образ «Макиавеллі в оливковій футболці» давно став токсичним брендом, який опозиція використовувала як головну мішень для критики.
Внутрішня політика в умовах воєнний стан завжди проходить по тонкій межі між мобілізацією й авторитарним укручуванням гайок. Скандал довкола Єрмака оголив небезпеку надмірної персоналізації влади. Коли занадто багато рішень концентруються в руках однієї людини, навіть бездоганна репутація не гарантує від колапсу в разі її падіння. Наступний етап — розбудова горизонтальних інституційних запобіжників, а не пошук нового «сірого кардинала».
Антикорупційна інфраструктура — НАБУ, САП, ВАКС — нині проходить найжорсткіший тест за весь час свого існування. Якщо справи Операції «Мідас» доведуть до вироків щодо топчиновників, це стане найкращим аргументом на користь реформування судів і продовження євроінтеграція України. Якщо ж усе обмежиться гучними заявами й кулуарними домовленостями, репутаційні втрати будуть набагато більшими, ніж будь-який разовий скандал.
Протестувальник тримає плакат із зображенням пана Зеленського та пана Єрмака у липні на антикорупційному мітингу в Києві — Єфрем Лукацькийм
Не менш важливий і оборонний вимір. Оборонні закупівлі в умовах російська агресія стали однією з найбільш уразливих сфер для корупції. Висока секретність, терміновість контрактів, «воєнна премія» на все — ідеальне середовище для завищення цін та неякісного обладнання. Випадки із бронежилетами та укриттями показують, що без жорстких незалежних аудитів і участі громадянського суспільства тут завжди буде спокуса «підзаробити».
Саме тому громадський контроль має стати не декорацією, а елементом безпеки. Участь профільних НГО, журналістів-розслідувачів, волонтерських спільнот у моніторингу державні компанії та оборонних тендерів — те, що здатне мінімізувати зловживання. Українська демократія давно довела, що вміє тиснути на владу, але тепер завдання складніше: вбудувати цей тиск у формальні процедури, щоб не кожний скандал вибухав у режимі анонімних зливів і політичних ультиматумів.
Перспективи післявоєнної відбудови напряму пов’язані з уроками нинішнього скандалу. Триліони гривень інвестицій, які можуть прийти в Україну, — це не лише шанс, а й потенційний магніт для нових схем. Якщо зараз суспільство погодиться на напівміри, тоді в мирний час вартість корупції буде ще вищою. Саме ціна майбутніх доріг, лікарень і шкіл сьогодні закладається у рішеннях навколо Операції «Мідас».
Політична криза навколо Єрмака також показала, що система стримувань і противаг у країні працює, але хитається. Парламент, громадянське суспільство, медіа, антикорупційні органи — усі вони зіграли роль у тому, щоб загальмувати спроби взяти їх під контроль. Завдання на наступний етап — інституційно закріпити цей баланс, аби будь-який наступний президент не зміг одним голосуванням змінити правила гри.
Для західні партнери відставка Єрмака — це водночас і ризик, і можливість. Ризик — тому що будь-яка турбулентність у Києві сприймається через призму стабільності на лінії фронту. Можливість — тому що це момент для перезапуску умов допомоги: чіткіші вимоги щодо прозорості, прив’язка фінансування до конкретних індикаторів реформ, підтримка незалежних інституцій, а не конкретних персон.
Усередині країни Зеленському доведеться будувати нову модель управління без головного «ланцюга комунікацій». Це шанс вийти з логіки ручного режиму, де складні рішення вирішує вузьке коло людей у закритих кабінетах. Розширення кола відповідальних, залучення професійних дипломатів і технократів, підсилення уряду як колективного органу — це кроки, які можуть зменшити ризики повторення історії Єрмака в іншому імені.
Нарешті, скандал довкола глави Офісу президента повертає на порядок денний питання про довгострокову легітимність влади під час затяжної війни. Дискусії про можливі вибори, формат політичного представництва, оновлення еліт неминуче посиляться. Якщо суспільство відчує, що політична система не здатна очищуватися сама, тиск знизу лише зростатиме.
Відставка Андрія Єрмака — не фінал, а лише перша серія в довгій історії подолання «воєнної корупції». Її завершення залежить від того, чи стане розслідування Операції «Мідас» точкою неповернення до старих практик. Боротьба з корупцією в обороні й енергетиці — це сьогодні та сама лінія фронту, що й окопи на сході. Без перемоги на обох напрямках неможливо говорити ні про справедливий мир, ні про стійку безпеку.
Для України цей момент — шанс довести, що антикорупційний скандал може стати не вироком, а відправною точкою зрілості. Якщо політична відповідальність, прозорі суди й реформування судів перестануть бути лише словами в промовах, країна отримає додатковий аргумент у боротьбі за гарантії безпеки і членство в ЄС та НАТО. Якщо ж усе завершиться косметичними змінами, наступний скандал може стати останнім цвяхом у довіру тих, хто сьогодні платить за українську свободу зі своїх бюджетів і складів озброєнь.
