Засновник Evergrande Хуей Ка Янь засуджений у Китаї до довічного ув’язнення за масштабні фінансові злочини. Суд конфіскував усе його особисте майно, а дві компанії групи оштрафував загалом на 15,82 млрд юанів — на тлі ліквідації імперії з десятками мільярдів доларів вимог кредиторів.
Засновник Evergrande Хуей Ка Янь, відомий у материковому Китаї як Сюй Цзяїнь, 20 серпня отримав довічне ув’язнення. Проміжний народний суд Шеньчженя також довічно позбавив його політичних прав, постановив конфіскувати все особисте майно та продовжити стягнення незаконно отриманих доходів.
Вирок став кульмінацією кримінальної справи проти підприємця, який менш ніж десять років тому входив до числа найбагатших людей Азії. У квітні 2026 року Хуей постав перед судом за вісьмома обвинуваченнями й заявив, що визнає провину та розкаюється. Остаточне рішення суд оголосив через чотири місяці.
Суд призначив Evergrande Group штраф у 8,82 млрд юанів, а її ключовій структурі Hengda Real Estate — ще 7 млрд. Загальна сума корпоративних штрафів становить 15,82 млрд юанів. Окремо влада має продовжити повернення незаконних доходів і відшкодування збитків потерпілим.
Того самого дня суди Шеньчженя винесли вироки ще 56 особам, пов’язаним зі справами Evergrande, серед яких були сини Хуея Сюй Тенхе та Сюй Чжицзянь, а також колишні топменеджери групи. Їм призначили покарання від одного року і десяти місяців до 18 років позбавлення волі.
За аналізом «Дейком» відкритих і підтверджених матеріалів, вирок засновнику Evergrande важливий далеко за межами долі одного мільярдера. Китайська держава фактично дала кримінально-правову оцінку моделі зростання, яка роками поєднувала агресивне кредитування, приховані ризики та завищені фінансові показники.
Суд встановив, що в 2016–2021 роках структури Evergrande використовували масштабні й систематичні фінансові маніпуляції, завищували активи та приховували зобов’язання. За версією суду, ці практики були частиною злочинів, пов’язаних із залученням коштів населення, шахрайством і випуском цінних паперів.
Хуея визнали винним, зокрема, в незаконному залученні публічних депозитів, шахрайстві зі збором коштів, незаконному кредитуванні, шахрайському випуску цінних паперів та порушенні правил розкриття інформації. Окремо його засудили за незаконне використання коштів і привласнення майна.
Суд також дійшов висновку, що Evergrande та Хуей використовували хабарі для отримання контролю над фінансовими установами, після чого незаконно залучали кредитні й страхові ресурси на користь групи. Хуея окремо звинуватили у використанні дивідендних механізмів для привласнення корпоративних активів.
Масштаб бухгалтерських маніпуляцій став публічно відомим ще до кримінального процесу. У 2024 році китайський регулятор встановив, що Hengda Real Estate достроково визнавала виручку та істотно завищувала прибутки у звітності за 2019 і 2020 роки, на основі якої компанія потім залучала кошти інвесторів.
За даними Китайської комісії з регулювання цінних паперів, у 2019 році компанія завищила виручку на 213,989 млрд юанів, або більш ніж наполовину від заявленого показника. У 2020-му завищення становило 350,157 млрд юанів — майже 79% офіційно відображеної річної виручки.
Регулятор також встановив завищення прибутку на 40,722 млрд юанів у 2019 році та 51,289 млрд у 2020-му. Сукупно йшлося про більш ніж 560 млрд юанів штучно збільшеної виручки за два роки — один із найбільших відомих випадків фінансового викривлення в китайському корпоративному секторі.
На підставі такої звітності Hengda розміщувала корпоративні облігації. Китайський регулятор встановив, що п’ять випусків у 2020–2021 роках містили дані з неправдивих річних звітів, а тому кваліфікував їх як шахрайський випуск цінних паперів. Ще у 2024 році Хуея довічно усунули від роботи на ринку цінних паперів.
Так завершилася історія бізнесмена, який десятиліттями уособлював іншу епоху китайської економіки. Хуей народився 1958 року в провінції Хенань у небагатій родині, працював у металургійній промисловості, а після початку ринкових реформ переїхав на південь і 1996 року заснував Evergrande.
Компанія зростала разом із найбільшим житловим бумом в історії Китаю. Вона продавала квартири ще до завершення будівництва, активно позичала кошти та використовувала постійне зростання цін на нерухомість для фінансування нових проєктів. У піковий період Evergrande працювала більш ніж у 280 містах.
У кращі роки група мала близько 1300 девелоперських проєктів і перетворилася на конгломерат із понад трьох тисяч юридичних осіб. Вона інвестувала не лише в житло, а й у страхування, управління нерухомістю, професійний футбол, електромобілі та інші бізнеси, часто фінансуючи експансію новими боргами.
Для самого Хуея ця модель принесла величезні статки. У 2017 році його особисте багатство оцінювали приблизно у $45 млрд, що робило його одним із найбагатших людей Азії. Значну частину коштів він отримував і через великі дивіденди Evergrande, навіть коли боргове навантаження групи продовжувало зростати.
Модель почала ламатися після того, як Пекін у 2020 році посилив обмеження для надмірно закредитованих забудовників. Нові правила скоротили Evergrande доступ до свіжого фінансування, а без постійного припливу кредитів компанії стало дедалі складніше одночасно обслуговувати борги й завершувати продані квартири.
У 2021 році Evergrande не виконала зобов’язання перед іноземними кредиторами. На момент краху її сукупні зобов’язання перевищували $300 млрд, що зробило групу найбільш закредитованим девелопером світу й одним із головних символів кризи китайського ринку нерухомості.
Наслідки вийшли далеко за межі власників облігацій. Компанія залишила після себе недобудовані житлові комплекси, неоплачені рахунки постачальників, інвестиційні продукти для приватних клієнтів і величезну мережу кредиторів. Для Пекіна пріоритетом стало передусім завершення житла, за яке покупці вже заплатили.
Після кількох невдалих спроб реструктуризації Високий суд Гонконгу 29 січня 2024 року наказав ліквідувати China Evergrande Group. Ліквідаторами стали Едвард Міддлтон і Тіффані Вонг з Alvarez & Marsal, яким довелося розбирати структуру з тисяч компаній у різних юрисдикціях.
Ліквідація показала, наскільки мало активів реально доступно кредиторам. Станом на середину 2025 року ліквідатори продали майно приблизно на $255 млн, тоді як отримані ними вимоги кредиторів сягнули близько $45 млрд. Значна частина активів Evergrande залишається в материковому Китаї.
До проданого майна входили частки в дочірніх структурах, фінансові активи, автомобілі, твори мистецтва, клубні членства та інші непрофільні активи. Із загальної суми реалізації лише близько $11 млн безпосередньо належали самій материнській компанії, решта припадала на її дочірні структури.
Ця пропорція пояснює, чому довічний вирок Хуея не означає завершення фінансової історії Evergrande. Кримінальний процес встановлює відповідальність засновника, тоді як ліквідатори мають окремо шукати активи, оскаржувати транзакції та домагатися повернення коштів для кредиторів у різних судах.
Одним із центральних напрямів стала спроба повернути гроші, виплачені колишньому керівництву. Ліквідатори ведуть процеси проти Хуея, його колишньої дружини та інших екскерівників, намагаючись повернути мільярди доларів дивідендів і винагород, які були виплачені до остаточного краху компанії.
Окремо ліквідатори подали багатомільярдні претензії до PwC, яка роками аудіювала звітність Evergrande. Китайський регулятор раніше покарав місцевий підрозділ аудиторської мережі, заявивши, що під час перевірок звітності за 2019–2020 роки аудитори не виявили масштабних викривлень.
Кримінальний вирок також не означає, що китайська житлова криза закінчилася разом із Хуеєм. Evergrande стала найбільш видовищним прикладом проблеми, але після 2021 року труднощі охопили цілу низку девелоперів, підірвали довіру покупців і перетворили нерухомість із двигуна економічного зростання на довготривалий тягар.
Для китайської влади справа має ще й показове значення. Суд підкреслив «особливо великі» суми, «особливо тяжкі» обставини та значний суспільний збиток. Формулювання вироку демонструють, що Пекін трактує крах Evergrande не лише як невдалу бізнес-модель, а як масштабне порушення фінансового порядку.
Водночас справа показує суперечність китайського будівельного буму: десятиліттями система винагороджувала швидке зростання, продаж житла наперед і високе кредитне плече, доки держава не вирішила різко обмежити ризики. Коли доступ до нового боргу звузився, слабкі місця моделі стали неможливо приховувати.
Хуей став найбільш відомою персоніфікацією цієї зміни. Бізнесмен, який побудував компанію на хвилі урбанізації й колись контролював одну з найцінніших девелоперських імперій країни, завершив шлях довічним вироком, конфіскацією майна та рішенням суду, що прямо пов’язало його успіх із масштабним обманом.
Але для кредиторів, покупців квартир і китайської економіки фінал ще далеко. Кримінальний суд визначив долю засновника Evergrande; він не повернув автоматично десятки мільярдів доларів і не завершив тисячі проблемних проєктів. Найскладніша частина після краху — розподіл збитків — триватиме роками.
Тому вирок засновнику Evergrande Хуей Ка Яню став радше кінцем особистої історії, ніж кінцем самої кризи. Його імперія вже ліквідується, акції зникли з біржі, а колишні керівники отримують тюремні строки. Проте борги, незавершене житло й втрати кредиторів переживуть людину, яка створила цю систему.
