Вибори в Україні під час війни знову стали предметом гострої дискусії після заяви Михайла Федорова. Ексміністр оборони пропонує шукати законний механізм голосування, однак чинне законодавство його забороняє, а питання безпеки й представництва залишаються невирішеними.
Колишній міністр оборони Михайло Федоров уперше публічно закликав Україну шукати спосіб відновити виборчий процес навіть у разі тривалої війни. У відеозверненні 18 серпня він заявив, що демократія не повинна залежати від тривалості російської агресії, і запропонував розробити для голосування окремий законний механізм.
Федоров не оголосив про участь у майбутніх президентських виборах і формально не представив виборчої програми. Водночас його виступ став найпомітнішою за час повномасштабної війни публічною вимогою провести вибори, що пролунала від українського політика такого рівня.
Ексміністр пояснив свою позицію необхідністю політичної підзвітності та кризою державного управління. Він говорив про корупцію, опір системи змінам і потребу забезпечити участь у голосуванні військових, українців за кордоном та жителів прифронтових територій, не жертвуючи безпекою й довірою до результату.
Заява одразу вивела дискусію далеко за межі питання про дату голосування. Україна має відповісти, чи можливо одночасно забезпечити загальність, таємність і рівність виборів для мільйонів переміщених громадян, військових на фронті та людей під постійною загрозою ударів — і чи допустимий такий експеримент під час війни.
Аналіз «Дейком» показує, що суперечка про вибори в Україні під час війни насправді складається з трьох різних питань: права громадян змінювати владу, юридичної можливості організувати голосування та здатності держави гарантувати безпеку й легітимність результату. Аргументи на користь першого ще не розв’язують два інших.
Важливе юридичне уточнення: Конституція України не містить прямої заборони саме президентських виборів під час воєнного стану. Таку заборону встановлює стаття 19 Закону «Про правовий режим воєнного стану», яка прямо забороняє проводити президентські, парламентські та місцеві вибори, доки цей режим діє.
Конституція водночас встановлює п’ятирічний строк, на який громадяни обирають президента. Володимир Зеленський переміг на виборах 2019 року, тому звичайний календар наступного голосування припадав на 2024-й. Але стаття 108 Основного Закону передбачає, що чинний президент виконує повноваження до вступу на посаду новообраного президента.
Отже, завершення п’ятирічного виборчого строку саме по собі не створює вакууму влади і не означає автоматичної втрати Зеленським президентських повноважень. За чинною правовою конструкцією нові президентські вибори не проводяться через воєнний стан, а глава держави продовжує виконувати свої функції до появи обраного наступника.
Воєнний стан в Україні залишається чинним. Верховна Рада 14 липня 2026 року знову схвалила його продовження за поданням президента. Тому пропозиція Федорова не може бути реалізована лише рішенням Центральної виборчої комісії: для проведення голосування довелося б змінювати нинішню нормативну конструкцію.
Сама ЦВК протягом останніх років виходила з протилежної моделі — підготовки не до виборів під час воєнного стану, а до перших загальнонаціональних виборів після його припинення або скасування. У січні Комісія представила законодавчі пропозиції саме для такого повоєнного виборчого процесу.
У запропонованій ЦВК моделі парламент мав би призначити президентські вибори протягом місяця після припинення воєнного стану, але сам виборчий процес пропонується починати не раніше ніж через шість місяців. Така пауза потрібна для відновлення реєстрів, інфраструктури й можливості участі різних груп виборців.
Представники ЦВК також неодноразово наголошували на проблемі фізичної безпеки. За умов систематичних ракетних і дронових атак традиційні виборчі дільниці можуть самі перетворитися на місця концентрації людей. Крім того, рівні умови голосування складно забезпечити для фронтових військових і цивільних у небезпечних регіонах.
Ідея цифрового голосування на перший погляд могла б частково розв’язати проблему географії. Федоров багато років очолював цифрову трансформацію України та пов’язаний зі створенням екосистеми «Дія». Але електронне голосування ставить інші питання — таємність вибору, кібербезпека, перевірка особи та можливість незалежного аудиту результатів.
Особливо складною залишається участь військових. Десятки тисяч людей перебувають безпосередньо в бойових підрозділах, на позиціях або в районах, де звичайна виборча кампанія неможлива. Голосування має залишатися таємним і вільним від командного впливу, водночас не створюючи додаткового ризику для оборонних операцій.
Ще один блок проблем — українці за кордоном і внутрішньо переміщені громадяни. Масштаб переміщення населення після 2022 року означає, що довоєнна виборча інфраструктура вже не відповідає фактичному розміщенню виборців. ЦВК саме тому працює над спеціальними правилами перших виборів після завершення воєнного стану.
Політичний вимір заяви Федорова не менш важливий за юридичний. Ще на початку року він був частиною команди Зеленського та очолив Міністерство оборони, отримавши 277 голосів Верховної Ради. У липні він залишив посаду після лише шести місяців роботи, а його звільнення спричинило публічне невдоволення і протести.
Після відставки Федоров став значно самостійнішим політичним гравцем. У зверненні він прямо заговорив про «системну кризу управління» та про стару систему, яка захищає себе від змін. Це робить дискусію про вибори одночасно дискусією про його власне місце в українській політиці після виходу з уряду.
Втім, актуальна соціологія не підтверджує, що Федоров уже став електоральним фаворитом. В опитуванні Rating Group 5–6 серпня Зеленського в першому турі гіпотетичних президентських виборів підтримували 25,2%, Валерія Залужного — 16,7%, Федорова — 12,5%.
Рівень довіри до Федорова після липневих подій справді різко зріс. На початку серпня йому довіряли 58% опитаних, тоді як Зеленському — 59%, Залужному — 68%, Кирилу Буданову — 62%. Опитування проводили телефоном серед тисячі респондентів і не охоплювало тимчасово окуповані території.
Ці цифри демонструють реальний політичний потенціал Федорова, але не дають підстав автоматично прогнозувати результат майбутніх виборів. До початку реальної кампанії можуть змінитися склад кандидатів, умови війни, рівень довіри до влади й саме виборче середовище, а мільйони громадян нині перебувають поза звичайною соціологічною доступністю.
Кремль уже використав суперечку у власній політичній риториці. 20 серпня речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков заявив, що виступ Федорова нібито демонструє розколи в українській владі, і повторив російську тезу про начебто недостатню легітимність Зеленського без нових виборів.
Цей факт не робить саму українську дискусію нелегітимною: питання демократичної підзвітності під час затяжної війни є реальним. Але воно показує інформаційний ризик. Москва багато років намагається використовувати тему президентського строку Зеленського для підриву довіри до українських інституцій і переговорної позиції Києва.
Водночас відкладати розмову про майбутні вибори до невизначеного «після війни» теж дедалі складніше. ЦВК уже визнає, що перше післявоєнне голосування потребуватиме спеціальних правил, а його підготовка не може початися в останній момент. Між підготовкою механізму і запуском кампанії, однак, є принципова різниця.
Саме тут позиція Федорова має найбільшу практичну вагу. Його заклик примушує державу відповідати не лише на запитання «коли вибори», а й на значно складніше — якими вони мають бути після років війни, масового переміщення населення, окупації частини територій, мобілізації та руйнування звичної виборчої інфраструктури.
Але перейти від такої підготовки до голосування просто зараз означало б вирішити водночас юридичну, безпекову, технологічну й політичну проблему. Станом на серпень 2026 року Україна такого механізму не має, а чинний закон прямо забороняє проведення виборів за воєнного стану.
Тому нова суперечка не дає простої відповіді, хто має рацію — прихильники негайного повернення до виборчого циклу чи прихильники очікування завершення воєнного стану. Вона радше показує, що після чотирьох із половиною років великої війни питання демократичного оновлення влади вже неможливо відкладати без підготовленого плану.
Найближчим наслідком виступу Федорова, ймовірно, стане не дата президентських виборів, а новий етап політичної конкуренції. Вперше один із найвідоміших колишніх членів команди Зеленського публічно поставив питання виборів у центр власного бачення майбутнього — і Кремль уже намагається використати цю суперечку у своїх інтересах.
Для України головний тест полягає саме в тому, щоб не дозволити цим двом процесам стати тотожними. Демократична дискусія про зміну влади потрібна державі, яка воює за власне європейське майбутнє. Але вибори матимуть сенс лише тоді, коли їхній результат зможуть однаково довірливо прийняти військовий на фронті, біженець за кордоном і виборець у Києві.
