Для херсонського фермера Равіля Джамалли врожай 2026 року мав стати шансом остаточно повернути господарство до життя після окупації. Він розміновував поля, знову сіяв пшеницю, ячмінь і соняшник, вкладаючи власні заощадження. Тепер значна частина зібраного зерна лежить непроданою просто біля полів.
Причина — нове різке погіршення роботи чорноморської логістики. Російські удари по портах Великої Одеси та загроза цивільному судноплавству наприкінці липня фактично перекрили головний маршрут українського аграрного експорту саме тоді, коли країна ввійшла в активну фазу збирання нового врожаю.
З 1 до 12 серпня Україна змогла експортувати лише близько 590 тисяч тонн зерна. Міністр аграрної політики та продовольства Тарас Висоцький оцінив це приблизно у 30% від обсягу, необхідного для нормального постачання української продукції на зовнішні ринки.
Падіння особливо болісне через структуру української торгівлі. Понад 90% аграрної продукції в нормальних умовах відправляється через морські порти, а залізниця, автомобільні переходи та дунайські маршрути не здатні швидко прийняти весь вантаж, який раніше проходив через Велику Одесу.
Аналіз «Дейком» показує, що проблема експорту зерна з України вже виходить далеко за межі портової логістики. Якщо морський маршрут тривалий час залишатиметься обмеженим, криза послідовно перейде від перевезень до цін, сховищ, кредитування, осінньої посівної та, зрештою, виробництва наступного врожаю.
Парадокс нинішньої ситуації полягає в тому, що дефіциту зерна всередині України немає. Навесні уряд прогнозував урожай зернових у 2026 році на рівні близько 60,4 млн тонн. Загальна пропозиція пшениці разом із запасами оцінювалася в 26,6 млн тонн при внутрішній потребі лише 6,4 млн тонн.
Отже, головною проблемою стає не виробництво, а можливість вивезти надлишок за кордон. Для господарства зерно на складі — це ще не дохід. Поки продукцію не продано, фермер не отримує коштів на зарплати, оренду землі, пальне, добрива, обслуговування кредитів і підготовку до наступного сезону.
Саме з такою дилемою зіткнувся Джамалли, історію якого описало Bloomberg. Частину врожаю він зберігає у великих полімерних рукавах просто на території господарства. Такий спосіб дозволяє виграти кілька місяців, але не вирішує питання збуту і не повертає вкладених у посівну грошей.
Чим більше зерна залишається всередині країни, тим сильніший тиск на внутрішні закупівельні ціни. За відсутності нормальної конкуренції з боку експортерів господарства можуть бути змушені продавати продукцію значно дешевше світового ринку — інколи навіть нижче собівартості, лише щоб отримати необхідну ліквідність.
Найбільш уразливими стають невеликі та середні виробники. Великі агрокомпанії мають більше власних елеваторів, кредитних ліній та можливостей перечекати падіння цін. Господарства з меншим запасом коштів часто залежать від продажу врожаю одразу після жнив, щоб профінансувати наступний виробничий цикл.
Наступна проблема — фізичне місце для нового врожаю. За оцінкою Висоцького, якщо нинішні обмежені темпи експорту збережуться, вже у листопаді Україна може зіткнутися з дефіцитом потужностей для зберігання приблизно 8–11 млн тонн зернових.
Раніше Міністерство аграрної політики попереджало, що ефективно доступні сховища можуть почати заповнюватися вже восени. Без відновлення морського експорту понад 9 млн тонн зерна, олійних культур і шроту можуть залишитися без необхідних складських потужностей до листопада.
Це робить кризу самопідсилюваною. Якщо елеватори заповнені торішніми або ранніми культурами, стає складніше приймати кукурудзу та інший пізній урожай. Частину продукції доведеться зберігати дорожчими або менш надійними способами, а ризики псування збільшуватимуться.
Уряд уже переглянув оцінки експортного потенціалу. За сценарію тривалого обмеження роботи портів аграрний експорт у маркетинговому році 2026/27 може скоротитися з потенційних 64,4 млн до приблизно 29,6 млн тонн. Для пшениці прогноз знижувався з 17,6 млн до 8,3 млн тонн.
Окремий прогноз лише для зернових був дещо менш песимістичним: Висоцький у серпні називав орієнтир 38–40 млн тонн замість 43 млн тонн, які очікували до нового загострення в Чорному морі. Різниця пояснюється тим, що ширший показник охоплює не тільки зерно, а й іншу аграрну продукцію.
Для української економіки це означає втрату валютної виручки у момент, коли зовнішні надходження залишаються критично важливими. Голова НБУ Андрій Пишний оцінював недоотримання експортної виручки через блокування портів у другому півріччі 2026 року приблизно у $2,5 млрд.
Альтернативи морю існують, але кожна має межі. Україна намагається збільшити перевезення залізницею через Молдову до румунської Констанци; потенціал цього маршруту Висоцький оцінював приблизно у 500–800 тисяч тонн. Це важлива допомога, але не заміна великим чорноморським портам.
Дунайські порти також зберігають значення, однак їхня пропускна спроможність нижча, а влітку додатковою проблемою став низький рівень води. Перевезення суходолом дорожчі, вимагають більше перевалок і створюють навантаження на європейську транспортну інфраструктуру.
Саме тому Київ звернувся до Європейського Союзу по додаткову фінансову підтримку. Україна запросила грант приблизно на €220 млн для здешевлення кредитів агровиробникам. Європейська комісія підтвердила отримання заявки і повідомила, що вона перебуває на розгляді.
Завдання такої допомоги — не компенсувати фермерам вартість непроданого зерна, а дати їм час. Пільгові ресурси мають допомогти оплачувати поточні витрати й проводити осінні роботи навіть тоді, коли традиційне джерело оборотного капіталу — продаж нового врожаю — фактично заблоковане.
Ризик уже стосується і посівної 2027 року. Господарства, які не отримають грошей за нинішню продукцію, можуть скорочувати площі, переносити закупівлю ресурсів або відмовлятися від дорожчих культур. У такому разі наслідки портової кризи відчуватимуться навіть після відновлення судноплавства.
Для світового ринку проблема також не обмежується Україною. Загострення в Чорному морі вже підштовхнуло ціни на пшеницю, а покупці в Африці, на Близькому Сході та в Азії змушені шукати дорожчі альтернативні поставки. 20 серпня Reuters повідомляв про зростання занепокоєння серед великих імпортерів.
Чорне море одночасно залишається великим експортним маршрутом і для Росії, тому удари по суднах та портовій інфраструктурі створюють ширший ризик для світової торгівлі зерном. Україна вже пропонувала взаємно припинити атаки на цивільне судноплавство, однак стабільного механізму безпеки поки немає.
Для українських фермерів ця геополітична проблема має простий фізичний вигляд: зерно вже зібране, але не може нормально залишити країну. Кожен тиждень блокади збільшує запаси, тисне на ціни й скорочує кількість грошей, з якими господарства повинні входити в наступний сезон.
У 2022 році Україна вже проходила через майже повну зупинку морського агроекспорту, але тоді багато господарств ще мали довоєнні фінансові резерви. Після чотирьох із половиною років великої війни техніка зношена або знищена, боргове навантаження вище, а запас міцності значно менший.
Тому відновлення експорту зерна з України через Велику Одесу стає не просто питанням кількості суден, що заходять у порт. Від нього залежить, чи перетвориться хороший урожай 2026 року на валютну виручку й ресурс для наступної посівної — або на мільйони тонн продукції, для якої країна поступово втрачає і покупців, і місце для зберігання.
