Євгеній Хмара 19 серпня перестав бути тимчасовим керівником Міністерства оборони. Верховна Рада підтримала його призначення 312 голосами — із великим запасом понад необхідну більшість. Формально кадрова невизначеність у головному оборонному відомстві завершилася. Політично — значно складніша історія лише починається.
Хмара приходить у міністерство не після планової ротації, а після одного з найгостріших внутрішніх конфліктів воєнного часу. Липневе звільнення Михайла Федорова викликало протести, публічну суперечку про військове командування та запитання про послідовність оборонної політики держави.
Напередодні парламентського голосування Федоров підняв ставки ще вище. Він закликав створити механізм проведення виборів навіть за умов тривалої війни та заявив про системну кризу державного управління. Так колишня кадрова суперечка остаточно перетворилася на відкритий політичний конфлікт.
Для Володимира Зеленського ці події збіглися ще з одним ударом. Того самого дня антикорупційні органи повідомили про нове розслідування щодо ймовірної схеми легалізації мільйонів доларів, у матеріалах якої фігурують високопоставлені посадовці. Один із керівників президентського офісу невдовзі залишив посаду.
Аналіз «Дейком» показує: призначення Хмари не можна оцінювати лише як зміну прізвища на дверях Міністерства оборони. Йому доведеться одночасно забезпечувати безперервність війни, переконувати військових у стабільності реформ і не дозволити, щоб політична криза навколо попередника паралізувала управління відомством.
Хмара має зовсім інший професійний профіль, ніж Федоров. Якщо його попередник прийшов у Міноборони як цивільний технологічний реформатор, новий міністр сформував репутацію всередині силового сектору. Він служив у спеціальних підрозділах і певний час виконував обов’язки керівника Служби безпеки.
Учасники тримають плакати та вигукують гасла біля будівлі Верховної Ради під час мітингу на знак протесту проти рішення президента України Володимира Зеленського замінити Михайла Федорова на посаді міністра оборони на тлі нападу Росії на Україну, у Києві, Україна, 19 серпня 2026 року. Очікується, що український парламент розгляне кандидатуру Євгена Хмари на посаду міністра оборони після того, як президент Володимир Зеленський подав його кандидатуру після тижнів протестів — Гліб Гаранич
Особливо помітною частиною його кар’єри стала участь у розбудові українських операцій великої дальності. Саме цей напрямок набув стратегічної ваги, коли Україна почала системніше завдавати ударів по військових, паливних, логістичних та інших об’єктах далеко за лінією фронту.
Уряд спочатку призначив Хмару лише виконувачем обов’язків після липневої кадрової кризи. Це створювало враження перехідної фігури, яка має забезпечити роботу відомства, поки влада шукатиме постійне рішення. Парламентське голосування тепер переводить його статус у зовсім іншу категорію.
На посаді перед ним стоїть проблема, ширша за щоденне постачання зброї. Два попередні очільники оборонного відомства протрималися приблизно по пів року. Для структури, яка керує величезними бюджетами, міжнародними контрактами, мобілізацією та технологічними програмами, така кадрова швидкість сама по собі створює ризики.
Будь-який новий міністр успадковує десятки процесів, які не можна зупиняти заради чергової перебудови. Контракти мають виконуватися, бригади — отримувати фінансування, дрони та боєприпаси, партнери — розуміти, хто відповідає за домовленості. Війна не залишає часу на тривалу адміністративну адаптацію.
Саме тому головним тестом для Хмари стане не створення ще однієї нової доктрини, а здатність поєднати спадкоємність із власними рішеннями. Частина технологічних реформ Федорова вже запущена, і їхнє демонстративне згортання лише через політичний конфлікт із попередником могло б дорого коштувати оборонній системі.
Федоров прийшов у міністерство в січні з обіцянкою керувати війною значно більшою мірою через дані, цифрові системи та технологічну перевагу. Він робив ставку на безпілотники, зміну закупівель і прискорення управлінських циклів. Через шість місяців президент вирішив його звільнити.
Причиною відставки називали нездатність ефективно працювати з тодішнім військовим керівництвом. Сам Федоров після звільнення описував ситуацію інакше, говорячи про опір реформам і суперечності щодо майбутньої моделі війська. У результаті конфлікт, який міг залишитися внутрішнім, став публічним.
Тисячі людей виходили на акції з вимогами повернути Федорова та змінити військове керівництво. Протести були незвичними для країни, де після 2022 року більшість великих політичних конфліктів або відкладалися, або розвивалися без тривалого вуличного тиску на владу.
Однак до моменту призначення Хмари ситуація помітно змінилася. Акція на підтримку Федорова біля парламенту 19 серпня зібрала вже лише невелику групу учасників. Один із ветеранів, який допоміг запустити липневі протести, фактично оголосив протестну кампанію завершеною.
Це важлива деталь для нового міністра. Хмара не входить на посаду під тією самою хвилею громадського неприйняття, яка супроводжувала перші рішення після звільнення Федорова. Навіть частина критиків влади визнає його військову репутацію і готова оцінювати нового керівника за результатами.
Але це не означає, що політична проблема зникла. Федоров уже перевів її в іншу площину — від питання «хто має очолювати Міноборони» до питання «хто і на яких умовах має отримувати мандат на управління країною». Його вимога виборів потенційно значно небезпечніша для влади, ніж вимога повернути одну посаду.
Суспільна підтримка негайного голосування при цьому залишається обмеженою. За опитуванням, проведеним наприкінці липня — на початку серпня, лише 15% респондентів виступали за вибори ще до завершення бойових дій. 57% вважали, що голосування має відбутися лише після остаточного завершення війни.
Ще 23% були готові погодитися на вибори після припинення вогню за наявності надійних гарантій безпеки. Отже, суспільство стає дещо відкритішим до проміжного сценарію, але більшість усе ще не підтримує голосування в умовах активної війни та регулярних ударів по українських містах.
Для Федорова це створює суперечливу позицію. Він отримує можливість зайняти політичний простір критика системи та прихильника демократичного оновлення, але водночас пропонує ідею, для якої поки немає ані суспільної більшості, ані готового юридичного і технічного механізму.
Провести національні вибори означало б організувати голосування для військових на фронті, мільйонів громадян за кордоном і внутрішньо переміщених людей. Додатково постають питання безпеки дільниць, роботи спостерігачів, повноцінної агітації та захисту процесу від російських кібератак і впливу.
Саме тому суперечка навколо виборів поки не змінила юридичної реальності. Вибори під час воєнного стану залишаються забороненими, а політичний заклик до створення нового механізму не дорівнює існуванню такого механізму. Проте сама поява цієї дискусії вже змінює внутрішній політичний порядок денний.
На цьому тлі антикорупційне розслідування стало ще одним фактором тиску на президентську команду. Йдеться про ймовірну схему легалізації приблизно 3,4 мільйона доларів, пов’язану з внесенням застави у вже існуючій великій справі енергетичної корупції. Розслідування триває.
Незабаром після оголошення слідчих дій заступницю керівника президентського офісу Ірину Мудру було звільнено. Вона підтвердила проведення обшуків у своєму помешканні, заявила про співпрацю зі слідством і про намір захищати своє ім’я. Сам факт розслідування не означає доведеності вини.
Для влади проблема полягає в накопиченні сюжетів. Кожен із них окремо можна пояснити кадровими рішеннями, роботою незалежних антикорупційних органів або складністю управління під час війни. Разом вони створюють відчуття системної нестабільності саме тоді, коли фронт вимагає максимально передбачуваного керівництва.
І саме тут роль Хмари стає особливо важливою. Міністерство оборони має залишитися функціональним незалежно від того, наскільки гострою стає політична боротьба навколо президента і колишнього міністра. Для армії значення мають не рейтинги потенційних кандидатів, а ритмічне постачання та швидкість рішень.
У Хмари є перевага, якої не мав його попередник: він приходить із силового середовища і краще вписується у традиційну вертикаль воєнного управління. Але ця сама якість може стати слабкістю, якщо міністерство втратить реформаторський імпульс і повернеться до повільнішої бюрократичної моделі.
Тому його майбутню роботу оцінюватимуть одразу за двома критеріями. Перший — оперативний: чи зможе він забезпечити армію необхідним і посилити далекобійні та безпілотні можливості. Другий — інституційний: чи збереже прозорість закупівель, технологічні реформи та підзвітність міністерства.
Новопризначений міністр оборони України Євгеній Хмара відвідує засідання українського парламенту на тлі нападу Росії на Україну в Києві, Україна, 19 серпня 2026 року — Stringer
Призначення нового міністра також дає Зеленському можливість спробувати закрити одну з найбільш невдалих кадрових історій останнього часу. Але сам парламентський результат не усуває причин кризи: суспільство досі очікує зрозумілих пояснень кадрових рішень і послідовності у воєнному управлінні.
Хмара тому отримав не просто міністерський кабінет, а політичний борг, створений до його приходу. Йому доведеться доводити, що зміна керівника не стала ще одним розривом у реформуванні оборонної системи та що нова команда здатна продовжувати корисні рішення незалежно від авторства попередника.
Для Федорова тим часом починається інший етап. Завершення протесту за його повернення до Міноборони фактично звільняє його від боротьби за стару посаду. Якщо він продовжить політичну активність, головним питанням стане вже не його міністерська кар’єра, а те, чи створює він альтернативний центр впливу.
Саме тому 19 серпня може виявитися важливішим днем, ніж звичайна міністерська ротація. Україна отримала повноцінного керівника оборонного відомства, але водночас увійшла в період, коли воєнна ефективність, антикорупційна довіра та майбутня політична конкуренція дедалі тісніше переплітаються.
Євгеній Хмара вступає на посаду в момент, коли від міністра оборони вимагається більше, ніж керування закупівлями та апаратом. Йому потрібно забезпечити відчуття безперервності системи, яка не може дозволити собі чергові місяці внутрішньої перебудови, поки противник продовжує наступати й бити по тилу.
А для президентської влади його успіх стане тестом ширшого масштабу. Якщо новий міністр зможе зберегти технологічну модернізацію, стабілізувати управління та уникнути нової кадрової війни, липнева криза поступово втратить силу. Якщо ні, зміна прізвища лише відкладе наступний конфлікт.
