Кремль із прохолодою відреагував на останні гучні заяви президента США Дональда Трампа щодо України та Росії. Проте дехто з російських посадовців одразу ж перейшов до публічних нападів і звинувачень. І хоча офіційна позиція Москви наразі стримана, риторика окремих чиновників вказує на зростання напруженості в дипломатичних відносинах між США і РФ.
Під час зустрічі з генеральним секретарем НАТО Марком Рютте у Білому домі, Трамп заявив, що США готуються передати Україні нові системи озброєння, включно з Patriot, а також пригрозив 100% митами на російські товари й вторинними санкціями проти країн, які купують російську нафту.
Речник Кремля Дмитро Пєсков на брифінгу заявив, що «заяви президента США дуже серйозні, частина з них адресована безпосередньо президенту Путіну». Водночас він додав, що рішення США й НАТО вже сприймаються в Києві «не як сигнал до миру, а як стимул продовжувати війну».
Пєсков підкреслив, що Кремлю потрібно проаналізувати сказане у Вашингтоні, перш ніж надавати глибший коментар. Утім, двоє інших високопосадовців у Москві не стримувалися у словах.
Заступник голови Ради безпеки Росії Дмитро Медведєв, відомий своєю войовничою риторикою, заявив, що Москва не зважає на «театральні ультиматуми» Трампа. А заступник міністра закордонних справ Сергій Рябков підкреслив, що «пред’являти ультиматуми Москві — це безглуздо й неприйнятно».
Це — різкий контраст до сподівань Трампа на роль "миротворця". Попри те, що він неодноразово спілкувався телефоном із Путіним (щонайменше шість разів у 2025 році), нинішній тон Вашингтона набув жорсткішого характеру.
Трамп в інтерв’ю BBC підкреслив, що розчарований у Путіні — «його слова про мир постійно супроводжуються ракетними ударами по українських містах». Він також зазначив, що Сполучені Штати витратили $350 мільярдів на підтримку України й очікують результатів.
The Financial Times повідомила, що Трамп приватно заохочував Україну наносити удари глибоко вглиб Росії, навіть питав у Зеленського, чи той зможе вдарити по Москві, якщо США нададуть далекобійну зброю.
Поки Путін публічно не коментував останні заяви Трампа, у російських ЗМІ активно транслюється наратив про "зраду". Газета "Коммерсант" навіть винесла на першу шпальту цитату з Шекспіра: «Et tu, Trump?», натякаючи на те, що колишній "миротворець" став на бік "партії війни".
Офіційна позиція Кремля залишається незмінною: Путін нібито готовий до миру, але лише на своїх умовах. Йдеться про визнання анексії українських територій, гарантії нейтрального статусу України, обмеження її Збройних сил і припинення розширення НАТО на схід.
У відповідь на заяви Трампа, Білий дім підтвердив намір ввести 100% мита на імпорт з Росії, а також застосовувати вторинні санкції проти країн, які продовжують співпрацювати з Москвою — передусім Китаю, Індії та Туреччини, які є головними покупцями російської нафти.
«Ми можемо впровадити вторинні мита без Сенату і Конгресу», — сказав Трамп. За його словами, законопроєкт, який уже має 85 співавторів у Сенаті, дозволить вводити мита до 500% на країни, що допомагають Росії.
Росія поки демонструє впевненість: на тлі заяв із Вашингтона російське телебачення транслює сюжети про наступи на Донбасі та про атаку дронів по території РФ. При цьому офіційна Москва все ще уникає прямої відповіді на можливість нових санкцій.
Але варто зазначити, що Путін, попри риторику про "готовність до миру", наразі не прийняв жодної з пропозицій про безумовне припинення вогню. Його позиція залишається незмінною: без визнання російського контролю над окупованими територіями переговори неможливі.
Західна дипломатія продовжує тиснути. США розраховують, що економічний тиск через вторинні санкції зменшить експортний потенціал РФ та ускладнить фінансування війни. Водночас частина експертів вважає, що нові санкції можуть ще більше зміцнити проросійську риторику у глобальному Півдні.
Загалом, риторика Кремля свідчить про нервовість, хоча вона маскується під спокійну стриманість. Медведєв і Рябков, фактично, озвучують ті позиції, які сам Путін наразі воліє не проговорювати вголос. А Трамп, попри бажання виглядати нейтральним, усе чіткіше стає частиною антивоєнної коаліції — якщо не через принципи, то з політичної доцільності.
